[МЕНЕМ УКРАТНИ Р 1 Ш Е Н Н Я конститушйного СУДУ УКРАЁНИ у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів Украі'ни щодо відповідності Конституціі' Укра'іни (конституційності) пункту 7 частини друго'і статті 42 Закону Украіни „Про вишу освіту“ м. К и '1’ в Справа № 1-5/2017 20 грудня 2017 року № 2-р/2017 Велика палата Конституційного Суду Украі'ни у складі суддів: Кривенка Віктора Васильовича — головуючого, Г ороловенка Віктора Валентиновича, Гультая Михайла Мирославовича, Запорожця Михайла Петровича, Касмініна Олександра Володимировича, Колісника Віктора Павловича, Литвинова Олександра Миколайовича — доповідача, Мельника Миколи 1вановича, Мойсика Володимира Романовича, Саса Сергія ВОЛОДимировича, Сліденка 1горя Дмитровича, Тупицького Олександра Миколайовича, Шаптали Наталі Костянтинівни, Шевчука Станіслава Володимировича, розглянула на пленарному засіданні оправу за конституційним поданням 49 народних депутатів Украі'ни щодо відповідності Конституціі' Украіни (конституційності) пункту 7 частини другоі' статті 42 Закону Украі'ни „Про вишу освіту“ від 1 липня 2014 року № 15564711 зі змінами. 2 Заслухавши суддю—доповідача Литвинова О.М. та дослідивши матеріали справи, у тому числі позиціі' Президента Украіни, Голови Верховноі' Ради Украі'ни, Прем’ер-міністра Украі'ни, Уповноваженого Верховноі' Ради Украіни з прав людини, науковців Донецького національного університету імені Василя Стуса, Киі'вського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівського державного університету внутрішніх справ МВС Украіни, Львівського національного університету імені 1вана Франка, Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Конституційний Суд Украіни у с т а н о в и в: 1. Суб’ект права на конституційне полання — 49 народних депутатів Украі'ни — звернувся до Конституційного Суду Украі'ни 3 клопотанням визнати таким, що не відповідас Конституціі' Украі'ни (е неконституційним), пункт 7 частини другоі' статті 42 Закону Украі'ни „Про вищу освіту“, прийнятого Верховною Радою Украі'ни 1 липня 2014 року за № 15564111, (Відомості Верховноі' Ради Украі'ни, 2014 р., № 37—38, ст. 2004) зі змінами (далі — Закон № 1556), згідно 3 яким не може бути обрана, призначена (у тому числі виконувачем обов’язків) на посаду керівника закладу вищоі' освіти особа, яка „голосувала за диктаторські закони 16 січня 2014 року“. Автори клопотання стверджують, що наведена норма не узгоджуеться з конституційними принципами верховенства права, незворотності діі' у часі законів (частина перша статті 8, частина друга статті 58 Основного Закону Украі'ни) та суперечить частині другій статті 80 Конституціі' Украі'ни, відповідно до якоі' народні депутати Украіни не несуть юридичноі' відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. 6:00 №пбб№і5 ъсп09дос 3 2. Вирішуючи порушене у конституційному поданні питання, Конституційний Суд Украіни виходить з такого. 2.1. Конституціею Украі'ни проголошено, що Украі'на ‹: правовою державою, у якій визнаеться і діе принцип верховенства права (стаття 1, частина перша статті 8). Конституційний Суд Украі'ни в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальноі' частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що верховенство права — це панування права в суспільстві; верховенство права вимагае від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своі'м змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальноі' справедливості, сво60ди‚ рівності тощо. 13 конституційних принципів рівності і справедливості випливае вимога визначеності, ясності і недвозначності правовоі' норми, оскільки інше не може забезпечити і'і' Однакове застосування, не виключае необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувально'і частини Рішення Конституційного Суду Украі’ни від 22 вересня 2005 року № 5—рп/2005). Одним із елементів верховенства права ‹: принцип правово'і визначеності, у якому стверджуеться, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправноі', передбачати юридичні наслідки свое'і поведінки (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальноі' частини Рішення Конституційного Суду Украі'ни від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010). Як зазначено в пункті 44 Доповіді ‚‚Верховенство права“, схваленоі' Свропейською Комісіею „За демократію через право“ (Венеціанською Комісіею) на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25—26 березня 2011 року), 0:\20П\5Ыаі\ 1і51юп\19‚бос 4 принцип правовоі' визначеності @ ключовим у питанні довіри до судово'і системи і верховенства права; для досягнення ціеі' довіри держава повинна складати тексти законів так, щоб вони були доступними; держава також зобов’язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; прогнозованість означае, що закон повинен, коли це можливо, бути оприлюдненим до його виконання і бути передбачуваним у тому, що стосуеться його наслідків: він мае бути сформульований достатньо точно для того, щоб людина могла регулювати свою поведінку. Конституційний Суд Укра'іни вважае, що принцип правовоі' визначеності вимагае чіткості, зрозумілості й Однозначності правових норм, зокрема '1'х передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. 2.2. Відповідно до Закону № 1556 безпосередне управління діяльністю закладу вищоі' освіти здійснюс його керівник, наділений відповідними повноваженнями (перше речення частини першоі', частина третя статті 34). Абзацом першим частини першоі' статті 42 Закону № 1556 визначено спеціальні вимоги, які висуваються до кандидата на посаду керівника закладу вищоі' освіти, а саме: вільне володіння державною мовою; наявність вченого звания, наукового ступеня і стажу роботи на посадах науково-педагогічних працівників не менш як 10 років; наявність громадянства Украіни (для канцидатів на посаду керівника закладу державноі' чи комунальноі' форми власності). Абзацом другим ціеі' частини закріплено обмеження для одніеі' і тіеі' самоі' особи обіймати посаду керівника відповідного закладу вищоі' освіти більше ніж два строки. Частиною другою статті 42 Закону № 1556 передбачено, що не може бути обрана, призначена (у тому числі виконувачем обов’язків) на посаду керівника закладу вищо'і освіти особа, яка: за рішенням суду визнана недіездатною або діездатність якоі' обмежена (пункт 1); мае судимість за вчинення злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в 0:\20П\5№і\ \і5№п\39.с ос 5 установленому законом порядку (пункт 2); відповідно до вироку суду позбавлена права обіймати відповідні посади (пункт 3); за рішенням суду була визнана винною у вчиненні корупційного правопорушення — протягом року 3 дня набрання відповідним рішенням суду законноі' сили (пункт 4); піддавалася адміністративному стягненню за корупційне правопорушення — протягом року 3 дня набрання відповідним рішенням суду законно'і сили (пункт 5); підпадае під дію частини третьоі' статті 1 Закону Украі'ни ‚‚Про очищення влади“ (пункт 6); ‚‚голосувала за диктаторські закони 16 січня 2014 року“ (пункт 7). Конституційний Суд Украі'ни зазначае, що частиною другою статті 42 Закону № 1556, зокрема 1'1' пунктом 7, встановлено обмеження правового та організаційного характеру ЩОДО обрання, призначення (у тому числі виконувачем обов’язків) особи на посаду керівника закладу вищоі' освіти, які поширюються на правовідносини, що виникнуть у майбутньому під час такого обрання, призначення. 2.3. Перевіряючи пункт 7 частини другоі' статті 42 Закону № 1556 на предмет його відповідності принципу правовоі' визначеності як елементу конституційного принципу верховенства права, Конституційний Суд Украіни вихоцить з того, що единим органом законодавчоі' влади в Украі'ні @ парламент — Верховна Рада Украі'ни; конституційний склад Верховно'і Ради Украі'ни становлять чотириста п’ятдесят народних депутатів Украі'ни (стаття 75, частина перша статті 76 Конституціі' Украіни). Відповідно до пункту 7 частини другоі' статті 42 Закону № 1556 не може бути обрана, призначена (у тому числі виконувачем обов’язків) на посаду керівника закладу вищоі' освіти особа, яка ‚‚голосувала за диктаторські закони 16 січня 2014 року“. Зі змісту наведеного положення Закону № 1556 вбачаеться, що особами, які голосували за „диктаторські закони 16 січня 2014 року“, @ народні депутати Украі'ни Верховноі' Ради Украі'ни УП скликання, що 6.1.20 “Биафтівіюввч бос 6 підтримали вказані закони у процесі здійснення своі'х повноважень. Згідно із Законом № 1556 такі нар0дні депутати Украіни не можуть претендувати на посаду керівника закладу вищоі' освіти (бути призначеними виконувачем обов’язків). „Диктаторські закони 16 січня 2014 року“ @ умовною назвою законів Украіни, прийнятих Верховною Радою Украіни у зазначений день. 13 пункту 7 частини другоі’ статті 42 Закону № 1556 випливае лише така ознака вказаних законів Украі'ни, як і'х прийняття 16 січня 2014 року. Однак ця ознака стосуеться усіх законів Украі'ни, прийнятих у той день, а тому неможливо однозначно встановити, які з них належать до категоріі' „диктаторських“. Конституційний Суд Украіни вважае за необхідне звернути увагу також на обставини, що суттево ускпаднюють віднесення законів Украіни, прийнятих 16 січня 2014 року, до зазначеноі' категоріі'. Так, 16 січня 2014 року Верховна Рада Украі'ни прийняла одинадцять законів Украі’ни, більшість із них — без обговорення, без використання електронно'і системи „Рада“ та шляхом підняття руки. Згодом вказані закони, крім Закону Украі'ни „Про Державний бюджет Украіни на 2014 рік“ № 719—\/П, були скасовані законами Украіни „Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів Украі'ни“ від 28 січня 2014 року № 7324/11 та „Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів Украі’ни“ від 21 лютого 2014 року № 7434/11. Незважаючи на те, що зауваження викликала не лише процедура прийняття законів, що голосувалися 16 січня 2014 року, але і і'х зміст, більшість із них після визнання такими, що втратили чинність, знову були проголосовані нароцними депутатами Украі'ни, деякі — у редакціі', аналогічній попередній, а саме закони Украіни „Про внесення зміни до Закону Украі'ни „Про безоплатну правову допомогу“ щодо відтермінування набрання чинності положениями пункту 6 розділу \71 „Прикінцеві та перехідні положення“ № 7264/11, „Про внесення зміни до б:\2011\5№і№1$ ›сп09‚‹ ос 7 статті 197 Податкового кодексу Украі'ни щодо звільнення від обкладення полатком на долану вартість операцій із ввезення на митну територію Украі'ни природного газу“ № 7274/11, „Про внесення зміни до статті 297 Кримінального кодексу Украіни щодо відповідальності за осквернення або руйнування пам’ятників, споруджених в пам’ять тих, хто боровся проти нацизму в роки Другоі' світовоі' війни —— радянських воі'нів-визволителів, учасників партизанського руху, підпільників, жертв нацистських переслідувань, а також воі'нів—інтернаціоналістів та миротворців“ № 7284711, „Про внесення зміни до Кримінального кодексу Украі'ни щодо відповідальності за заперечення чи виправдання злочинів фашизму“ № 7294/11. Крім того, окремі закони Украіни, прийняті 16 січня 2014 року, були скасовані ще до набрання ними чинності, а саме: „Про внесення змін до деяких законодавчих актів Украіни щодо відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень під час проведення футбольних матчів“ № 7224/11; „Про внесення змін до деяких законодавчих актів Украі'ни щодо відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі“ № 7234/11. Наведене дас Конституційному Суду Украі'ни підстави стверджувати, що оспорювана норма Закону № 1556 ‹: невизначеною, оскільки з °1'1' змісту незрозуміло, яким критеріем необхідно керуватися при визначенні, чи @ закон Украіни, прийнятий Верховною Радою Украіни 16 січня 2014 року, „диктаторським“. Таким чином, пункт 7 частини друго'і статті 42 Закону № 1556 не відповідае вимозі правовоі' визначеності, що уможливлюе його довільне трактування у правозастосовній практиці і може призвести до сваволі. Враховуючи викладене, Конституційний Суд Украіни дійшов висновку, що пункт 7 частини друго'і статті 42 Закону № 1556 суперечить частині першій статті 8 Конституціі' Украіни через його невідповідність принципу правово'і визначеності. 6:\201№№1\Кі$№и09‚60с 3. Народним депутатам Украіни гарантуеться депутатська недоторканність (частина перша статті 80 Основного Закону Украіни). Як вказав Конституційний Суд Украіни, „депутатська недоторканність як елемент статусу народного депутата Украі'ни е конституційною гарантіею безперешкоцного та ефективного здійснення народным депутатом Украіни своі'х повноважень і передбачае звільнення його від юридичноі' відповідальності у визначених Конституціею Украіни випадках та особливий порядок притягнення народного депутата Украі'ни до кримінальноі' відповідальності, його затримання, арешту, а також застосування інших заходів, пов’язаних з обмеженням його особистих прав і свобод“ (підпункт 1.1 пункту 1 резолютивноі' частини Рішення від 26 червня 2003 року № 12—рп/2003). Частиною третьою статті 80 Конституціі' Украіни передбачено депутатський імунітет — нар0дні депутати Украі'ни не можуть бути без згоди Верховноі' Ради Украі'ни притягнені до кримінальноі' відповідальності, затримані чи заарештовані. Частиною другою ціеі' статті встановлено, що народні депутати Украі'ни не несуть юрИдичноі' відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп, тобто закріплено депутатський індемнітет. Конституційний Суд Украіни зазначае, що сутність депутатського індемнітету в Украі'ні полягае у захисті народного депутата Украіни від переслідування за висловлювання і голосування під час виконання ним депутатських обов’язків у парламенті та у забезпеченні його права відстоювати свою позицію під час розгляду будь—яких питань у Верховній Раді Украіни або '1'1' органах. Таким чином, Конституціею Украіни визнане та гарантоване право на депутатський іНДемнітет, а отже, встановлені дедаткові порівняно з 6320] №№і'ъКіяЬсп\19.Фос 9 особистою недоторканністю людини гарантіі' недоторканності представника Украінського народу. Конституційний Суд Украіни наголошуе, що ніхто, у тому числі Верховна Рада Украі'ни, не може притягнути народного депутата Украі'ни до відповідальності за висловлювання і голосування у парламенті та його органах. Депутатський індемнітет мае довічний характер, що виключае можливість переслідування народного депутата Украіни у майбутньому навіть за умови припинення його депутатських повноважень. Це підтверджуеться юридичною позицісю Конституційного Суду Укра'іни, який вказав, що народний депутат Украі'ни і після припинення депутатських повноважень не може бути притягнений до юридично'і відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах (абзац другий пункту 4 мотивувальноі' частини Рішення від 27 жовтня 1999 року № 9—рп/99). Конституційний Суд Украі'ни звертае увагу, що депутатський індемнітет в Украі'Ні не мае абсолютного характеру, адже частиною другою статті 80 Конституціі' Украі'ни передбачено відповідальність народного депутата Украі’ни за образу чи наклеп. Проте Основним Законом Украіни не встановлено жодних інших застережень стосовно голосування народного депутата Украіни у парламенті та його органах. Тобто право вільного голосу народного депутата Украі'ни у Верховній Раді Украі'ни та і'і' органах ‹: абсолютним, тому він не може нести юридичноі' відповідальності за результати голосування. 3.1. Законом Украі'ни „Про внесення змін до Закону Украі'ни „Про вищу освіту“ щодо встановлення обмежень при обранні на посаду (призначення виконувача обов’язків) керівника вищого навчального закладу“ від 14 травня 2015 року № 415—\/Ш (далі — Закон № 415), який набрав чинності 3 11 червня 2015 року, статтю 42 Закону № 1556 після частини першоі' було доповнено 6:\20 ?\5№і\Кі$Ьсп\39.с1°с 10 новою частиною, пункт 7 якоі' @ об’ектом конституційного контролю у цій справі. Пунктом 2 розділу П „Прикінцеві положення“ Закону № 415 передбачено, що „виконувач обов’язків керівника вищого навчального закладу, який на день набрання чинності цим Законом підпадае під дію частини другоі' статті 42 цього Закону, підлягае звільненню засновником (засновниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою) протягом двох тижнів з дня набрання чинності цим Законом“. 3.2. Перевіряючи пункт 7 частини другоі' статті 42 Закону № 1556 у взаемозв’язку з пунктом 2 розділу П „Прикінцеві положення“ Закону № 415 на предмет його відповідності частині другій статті 80 Конституціі' Украіни, Конституційний Суд Украі'ни виходить з того, що виконувач обов’язків керівника закладу вищоі' освіти, який підпадае під дію пункту 7 частини другоі' статті 42 Закону № 1556, підпягае звільненню засновником (засновниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою) протягом двох тижнів з дня набрання чинності Законом № 415. Таким чином, оспорюваною нормою Закону № 1556 у взаемозв’язку із пунктом 2 розділу П „Прикінцеві положення“ Закону № 415 передбачено автоматичне звільнення особи, яка „голосувала за диктаторські закони 16 січня 2014 року“. Вказане звільнення відбуваеться без зг0ди працівника, спрямоване на позбавлення працівника права на працю на певній посаді, здійснюеться керівником органу (органом), до повноважень якого належить таке звільнення та/або його ініціювання, в обов’язковому порядку на підставі Закону № 415. Конституційний Суд Украі'ни констатуе, що пунктом 7 частини другоі' статті 42 Закону № 1556 фактично запроваджено юридичну відповідальність народного депутата Украі’ни за результати голосування у минулому, & саме за підтримку „диктаторських законів 16 січня 2014 року“, оскільки у разі його призначення виконувачем обов’язків керівника закладу вищоі' освіти він 6:\2Щ'›'\5№і\ді$ \сп\39.аос 11 підлягае звільненню протягом двох тижнів з дня набрання чинності Законом № 415, тобто 3 11 червня 2015 року. Однак таке законоцавче регулювання порушуе сутність встановленого у частині другій статті 80 Конституціі' Украі'ни депутатського індемнітету, що мае довічний характер, тобто виключае можливість переслідування народного депутата Украі'ни у майбутньому навіть за умови припинення його депутатських повноважень, і @ абсолютним щодо неможливості притягнення народного депутата Украі'ни до юридично'і відповідальності за результати голосування у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Наведене дае Конституційному Суду Украіни підстави стверджувати, що пункт 7 частини друго'і статті 42 Закону № 1556 у взасмозв’язку із пунктом 2 розділу П „Прикінцеві положення“ Закону № 415 суперечить частині другій статті 80 Основного Закону Украі'ни. Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 1512, 152, 153 Конституці'і Украі'ни, статтями 32, 35, 65, 66, 74, 84, 88, 89, 91, 94 Закону Украі'ни „Про Конституційний Суд Украі'ни“, Конституційний Суд Украіни в и р і ш и в: 1. Визнати таким, що не відповідае Конституціі' Украі'ни (е неконституційним), пункт 7 частини другоі' статті 42 Закону Украіни „Про вищу освіту“ від 1 липня 2014 року № 1556—\/П зі змінами, згідно з яким не може бути обрана, призначена (у тому числі виконувачем обов’язків) на посаду керівника закладу вищоі' освіти особа, яка „голосувала за диктаторські закони 16 січня 2014 року“. 2. Пункт 7 частини другоі' статті 42 Закону Украіни „Про вищу освіту“ від 1 липня 2014 року № 1556—`\/П зі змінами, що визнаний О:\20 7\5М№\Еі511сп\39.60: 12 неконституційним, втрачае чинність 3 дня ухвалення Конституційним Судом Украі'ни цього Рішення. 3. Рішення Конституційного Суду Укра'іНИ е обов’язковим, остаточним ТЗ ТЗКИМ, ЩО не може бути ОСКЗРЖ'ЗНО. Рішення Конституційного Суду Украі'ни підлягае опублікуванню у ‚‚Віснику Конституційного Суду Украіни“ та інших офіційних друкованих виданнях Укра'іни. конститушйний СУД УКРАі'ни бин тжзцшппвітгл-мцос