№ НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ УКРАіни Украіна, 01008, м. Киі'в, вул. Грушевського, 5 № Щ—ОЪ/б 9-3 від‘чщ! ” мымидт 2018 року конституцШний суд УКРА'ШИ (01033, м. Киі'в, вул. Жнлянська, 14) Суб’ектн права на конституційне подання ;& народних депутатів Украіни Уповноважені за дорученням нароцні депутати Украіни: 1. Шурма [гор Михайлович 01008, Украіна, м. Ки'ів, вул. Грушевського, 5 Ел. пошта: ЗЬиппа.1Ьог.Муі‹Ьаі1ошсЬ@гас1а.док./.на Тел.: (044) 255-95-89 2. Бахтеева Тетяна Дмитрівна 01008, Украіна, м. Киі'в, вул. Грушевського, 5 Ел. пошта: ВаКЬгіеіеуа.Тегіапа@1-асіа.дож/‚ца Тел.: (044) 255-95-82 3. Німченко Василь Тванович 01008, Украйна, м. Ки'ів, вул. Грушевського, 5 Ел. пошта: МітсЬепКо.Чазу1@гас1а.30ч.ца Тел.: (044) 255-35—13 констипгцтйнв ПОДАННЯ щодо відповідності Конституціі' Украінн (конституційності) Закону Украіни «Про державні фінансові гаранті'і меднчного обслуговування населення» від 19 жовтня 2017 року № 2168—У1П (Голос Украінн від 30.12.2017 — № 248) Відповідно до статей 147 і 150 Конституціі' Украіни, пункту першого статті 7, статей 51, 52 Закону Украіни від 13 липня 2017 року № 2136-\/Ш «Про Конституційний Суд Украіни» (Відомості Верховноі' Ради Украіни, 2017 р., № 35, ст. 376) звертаемося до Конституційного Суду Украіни із клоиотанням про визнання таким, що не відповідае Конституціі' Украіни (е неконституційним) Закону Украіни «Про державні фінансові гаранті'і медичного обслуговування населення» від 19 жовтня 2017 року № 2168-\/Ш (Голос Украіни від 30.12.2017 —-— № 248) (далі —— Закон). Відповідно до його преамбули Закон визначае державні фінансові гарантіі' надання необхідних паціентам послуг з медичного обслуговування (медичних послуг) та лікарських засобів належноі' якості за рахунок коштів Державного бюджету Украіни за програмою медичних гарантій. Статтею 2 Закону визначено значення термінів, що вживаються в Законі, зокрема: програма державних гарантій медпчного обслуговування населення (програма медичних гарантій) — програма, що визначае перелік та обсяг медичних послуг (включаючи медичні вироби) та лікарських засобів, повну оплату надання яких паціентам держава гарантуе за рахунок коштів Державного бюджету Украіни згідно з тарифом, для профілактики, діагностики, лікування та реабілітаці'і у зв’язку з хворобами, травмами, отруеннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами (пункт 1 частини першо'і'); надавачі медичннх послуг - заклади охорони здоров’я усіх форм власності та фізичні особи - підприемці, які одержали ліцензію на провадження господарськоі' діяльності з медичноі' практики та уклали договір про медичне обслуговування населення з головними розпорядниками бюджетник коштів (пункт 4 частини першо'і'). Частиною першою статті 3 Закону встановлено, що «відповідно до цього Закону держава гарантус повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету Украіни надання громадянам необхідних і'м медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій». У межах програми медичних гарантій держава гарантуе громадянам, іноземцям, особам без громадянства, які постійно проживають на територіі' Украіни, та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету Украінн необхідних 'ім медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням: екстреноі' медичноі' допомоги; первинноі' медичноі' допомоги; вторинноі' (спеціалізованоі) медично'і допомоги; третннноі' (високоспеціалізованоі') медичноі' допомоги; паліативно'і медично'і допомоги; медичноі' реабілітаціі'; медичноі' допомоги дітям до 16 років; 8) медичноі' 2 допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами (частина перша статті 4 Закону). При цьому частиною третьою статті 4 Закону закріплено, що програмою медичних гарантій визначаються перелік та обсяг медичних послуг та лікарських засобів, оплата яких гарантусгься за рахунок коштів Державного бюджету Украіни. Меднчні послуги та лікарські засоби, що не включені до програми медичних гарантій, не підлягають оплаті за рахунок коштів Державного бюджету Украінн, передбачених на реалізацію програми медичних гарантій, але можуть покриватися за рахунок коштів Державного бюджету Украіни, передбачених на реалізацію відповідних державних програм та захоців, місцевих бюджетів, медичного страхування, ЮРИДИЧНИХ і фізичних осіб та з інших джерел, не заборонених законодавством. Відповідно до частини четверто'і статті 4 Закону програма медичних гарантій розробляеться з урахуванням положень галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я в порядку, встановленому центральним органом виконавчо'і влади, що забезпечуе формування державно'і політики у сфері охорони здоров’я, за погодженням з центральним органом виконавчоі' влади, що забезпечуе формування державно'і фінансово'і і бюджетноі' політики. Програма медичних гарантій затверджуеться Верховною Радою Украіни у складі закону про Державний бюджет Украіни на відповідний рік. Обсяг коштів Державного бюджету Украіни, що спрямовуються на реалізацію програми медичних гарантій, щорічно визначаеться в Законі Украіни про Державний бюджет Украіни як частка валового внутрішнього продукту (у відсотках) у розмірі не менше 5 відсотків валового внутрішнього продукту Украіни. Вицатки на програму медичних гарантій ‹: захищеннми статтями видатків бюджету (частина н’ята статті 4 Закону). Також Законом передбачені основні принципи програми медичних гарантій (стаття 5), права та обов’язки паціентів у сфері державних фінансових гарантій (стаття 6), функці'і Уповноваженого органу -— центрального органу виконавчо'і влади, що реалізуе державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення (стаття 7), особливості укладення договорів про медичне обслуговування населения за програмою медичних гарантій (стаття 8), основний порядок отримання медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних послуг (стаття 9), функціонування електронно'і системи охорони здоров’я (стаття 11). Статтею 10 Закону, яка встановлюе основні засади оплати надання медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій, закріплено, що у закладах охорони здоров’я державно'і та комунально'і форм власності, які е надавачами медичних послуг за програмою медичних гарантій, обсяг платник медичних послуг, які не входять до програми 3 медичних гарантій, може складати не більше 20 відсотків від обсягу всіх наданих послуг (частина одинадцята). Окрім того, Розділом [У Прикінцеві та Перехідні положення Закону перебачений поетапний порядок введения в дію Закону, внесення змін до законів Украіни та дані доручення Кабінету Міністрів Украіни, серед яких зокрема, опрашовати питання запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування. З метою забезпечення конституційного правопорядку, дотршиання принципів верховенства права, поваги до прав й основних свобод людини, вважаемо, що Закон не відповідае нормам Конституціі' Украіни та на виконання вимог частини третьоі' статті 51 Закону Украіни «Про Конституційний Суд Украіни» наводимо правове Обгрунтування тверджень щодо його неконституційності. 1. Невідповідність положень Закону статгям 22, 49, 64 Конституціі' Украіни Оспорюваннм Законом запроваджено механізм, який змінюе пряме бюджетне фінансування закладів охорони здоров’я, які надають безоплатну медичну допомогу громадяиам, на лише часткову оплату з боку держави медичних послуг, що ие відповідас приписам статей 22, 49 Конституці'і' Украі'ни. Так, частнною першою статті 3 Закону встановлено, що держава гарантуе повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету Украіни надання громадянам иеобхідних і'м медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій. При цьому частнною третьою статті 4 Закону закріплено, Що програмою медичних гарантій визначаються перелік та обсяг медичних послуг та лікарських засобів, оплата яких гарантуеться за рахунок коштів Державного бюджету Украіни. Медичні послуги та лікарські засоби, що не включені до програми медичних гарантій, не підлягають оплаті за рахунок коштів Державного бюджету Украіни. Таким чином, йдеться про оплату за рахунок коштів Державного бюджету Украіни лише медичних послуг, які включені до так звано'і «програми медичннх гарантій». При цьому відповідно до положень статті 4 Закону під «медичними послугами» слід розуміти надання, в тому числі, екстреноі' медичноі' допомоги та первинноі' медичноі' допомоги. Основний Закон Украіни визначаючи Украіну соціальною та правовою державою, в якій права і свободи людини та '1'х гарантіі' для держави е сутністю змісту і спрямованістю діяльності, закріплюе, що головним 4 обов’язком держави с утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3 Консгнтуціі' Украіни). «В Украіні як соціальній, правовій державі політика спрямовуегься на створення умов, які забезпечують достатній життевий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищоі' соціальноі' цінності, '1'1' життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів е конституційним обов'язком держави. Діяльність '1'1' правотворчих і правозастосовчих органів мае здійсшоватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямоі' діі' норм Конституціі' Украіни, а повноваження - у встановлених Основним Законом Украіни межах і відповідно до законів» (Рішення Конституційного Суду Украіни від 11 жовтня 2005 року № 8-рп). Зазначені конституційні принципи, на яких базуеться здійснення прав і свобод людини і громадянина в Украіні, включаючн і право на охорону здоров’я та безоплатну меднчну допомогу, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 24 (частина перша) Основного Закону Украіни правові гарантіі', правову визначеність і пов’язану з ними передбачуваність законодавчоі' політики у сфері охорони здоров’я, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин бути впевненимн у своі'х законних очікуваннях, що і'х право, його зміст, обеяг буде ними реалізовано. Відповідно до статті 22 Конституціі' Украіни держава виконуючи зазначені вище обов’язки перед людиною мае забезпечувати основоположний принцип, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або змін до чннних законів не донускаеться звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина 3 статті 22 Основного Закону Украіни). Аналізуючи словосполучення «звуження змісту прав і свобод», про яке йдеться в статті 22 Конституціі' Украіни, як правову категорію, Конституційний Суд Украіни зазначив: «Зміст прав і свобод — це у мови і засоби, які визначають матеріальні та духовні потрібності людини необхідні для задоволення потреб '1'1' існування і розвитку. Обсяг прав людини — це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях вшиіру. Звуження змісту прав і свобод означае зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод —- це зменшення кола суб’ектів, розміру територіі', часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто і'х кількісноі' характеристики» (Рішення Зри/2005 у справі про рівень пенеі'л' і щомісячного довічного грошового утримання). З приводу розуміння змісту статті 22 Основного Закону Украіни, Конституційннй Суд Украіни в Рішенні № 5—рп/2005 зазначив, що «конституційні права і свобоци» гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятгі нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускаеться звуження змісту та обсягу існуючих прав і СВОбОД (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод —- це 'іх офіційна (юридична або фактична ліквідація). Звуження змісту та обсягу цих прав і свобод & і'х обмеженням і суперечить зазначеній статті Конституціі' Украіни. В сфері забезпечення охорони здоров’я Основниіі Закон Украіни закріплюе основополояший принцип щодо права кожного громадянина на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, а охорона здоров’я забезпечуеться державним фінансуванням з відповідними медико- санітарними і оздоровчо-профілактичних програмами (частина перша, друга статті 49 Конституціі' Украінн). В силу частини третьоі' статті 49 Конституці'і Украіни саме на державу покладаеться обов’язок щодо створення умов ефективного, доступного для всіх громадян медичного обслуговування, забезпечення \: державних і комунальних закладах охорони здоров’я безоплатно'і медично'і допомоги. Конституційниіі Суд Украіни у своему Рішенні № 10-рп від 29 травня 2002 року вказав, що «положення частини третьо'і статті 49 Конституці'і Украіни «у державних і комунальних закладах охорони здоров‘я медична допомога надееться безоплатно» треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надаеться всім громадянам незалежно від і'і обсягу та без попереднього, поточного або наступного і'х розрахунку за надання такоі' допомоги. Поняття медичноі' допомоги, умови запровадження медичного страхування, у тому числі державного, формування і використання добровільних медичних фондів, а також порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичноі' допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах охорони здоров'я та перелік таких послуг мають бути визначені законом». Окрім того, в наведеній правовій позиціі' зазначено, що «Конституційний Суд Украіни вважае непрнйнятннмн з нозицій припису частини третьо'і статті 49 Конституці'і Украіни, що тлумачиться, пропозиці'і окремих державних органів щодо необхідності встановлення якнхось меж безоплатно'і медично'і допомоги у внгляді і'і гарантованого рівня, надання такоі' допомоги лише неспроможним верствам населення чи «у рамках, визначених законом» тощо. Це суперечить положениям статті 3, частини третьоі' статті 22 та низки інишх статей Конституціі' Украіни. Безоплатна медична допомога, передбачена Конституціею Украіни, повинна надаватись всім громадянам у повному обсязі, тобто задовольняти потреби людини у збереженні або відновленні здоров’я». Окрім того, положеннями пункту 7 Прикінцеві та перехідні положення Закону внесені зміни до ряду Законів Украіни, зокрема, частина третя статті 8 Основ законодавства Украі'ни про охорону здоров’я викладена в редакціі', якою встановлено, що «держава гарантуе безоплатне надання медичноі' допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров’я за епідемічними показаниями». Необхідно зазначити, що термін «за епідемічними показаниями» & не визначений законодавча, & відтак суперечить приписам статті 49 Конституціі' Украіни, яка гарантуе надання безоплатноі' допомоги в у державних і комунальних закладах охорони здоров’я. Вказані права людини і громадянина не можуть бути обмежені, за виключенням умов надзвичайного чи военного стану (частина друга статті 64 Основного Закону Украіни). Також Законом статтю 8 Основ законодавства Украіни про охорону здоров’я доновнено новою частиною такого змісгу: «Держава гарантуе громадянам Украіни та іншим визначеним законом особам надання необхідних медичних послуг та лікарських засобів за рахунок коштів Державного бюджету Украіни на умовах та в порядку, встановлених законодавством». Словосполучення, що вживаеться в законі «надання необхідних медичних послуг» е юридично невизначеним, а питання про надання таких послуг не передбачае регулювання законом, що не відповідае статтям 22, 49, 64, пункту 1 статті 92 Конституціі' Украіни. Отже, Закон, яким змінюсться пряме бюджетне фінансування закладів охорони здоров’я, які надають безоплатну меднчну допомогу громадянам, на лише часткову оплату медичннх послуг з боку держави, суперечить приписам статей 22, 49, 64 Конституціі' Украіни. П. Невідповідність положень Закону статті 8 Констицці'і Украіни Приписи оспорюваного Закону містять низку термінів, які не мають чіткого визначення, що допускае неоднозначие розуміиня окремих положень та не містить достатніх і завершених правових механізмів реалізаці'і задекларованих положень, як того вимагае принцип правовоі' держави, а отже суперечить статті 8 Конституціі' Украіни. 2.1. Статтею 4 Закону встановлено, що обсяг коштів Державного бюджету Украіни, що спрямовуються на реалізацію програми медичних гарантій щорічно визначаеться у законі Украіни про Державний бюджет 7 Украіни як частка валового внутрішнього продукту (у відсотках) у розмірі не менше 5 відсотків валового внутрішнього продукту Украіни. Вилатки на програму медичних гарантій е захищеними статтями видатків бюджету. Оплаті за рахунок коштів Державного бюджету Украіни підлягають лікарські засоби, які включені до Національного переліку основних лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Украіни, та програми медичних гарантій (частина десята статті 10 Закону). Наведені положеъшя Закону засвідчують неоднозначне розуміння поняття «програма медичних гарантій». Програма медичних гарантій затверджуеться Верховною Радою Украіни у складі закону про Державний бюджет Украіни на відповідний рік (частина п’ята статті 4 Закону). Таке положення сприймасться як — бюджетне призначення на відповідні цілі, що формуеться у порядку, встановленому законом для складання, затвердження, виконання бюджету. Разом з тим, частиною четвертою статті 4 Закону закріплено, що розробляеться така програма в порядку, встановленому центральним органом виконавчоі' влади, що забезпечуе формування державноі' політики у сфері охорони здоров’я, за погодженням з центральним органом виконавчоі' влади, що забезпечуе формування державноі' фінансовоі' і бюджетноі' політики. Таким чином, вказані норми Закону допускають можливість двозначного і'х тлумачення. Натомість норми закону мають бути чітко сформульованими і передбачуванимн. 2.2 Частнною другою статті 7 Закону встановлено, що з метою забезпечення прозорості та громадського контролю за діяльністю Уповноваженого органу утворюеться Рада громадського контролю, яка формуеться на засадах відкритого та прозорого конкурсу у складі 15 осіб, які переобираються кожні два роки. Проте, Законом не врегулювано юридичний статус Ради громадського контролю, ким вона створюеться та правові наслідки прийнятнх нею рішень. При цьому, положення Закону не розкривають суті «громадського контролю», оскільки в силу статті 116 Основного Закону Украіни саме Кабінет Міністрів Украіни від імені держави відповідно до Конституціі' Украіни спрямовуе і координуе роботу органів виконавчоі' влади. 2.3 Значна кількість статей Закону містять оціночні поняття чи поняття (правові конструкці'т'), які не містять правовнх дефініцій. Зокрема: «права та гарантіі' у сфері охорони здоров’я, що стосуються 8 медичного обслуговування», «доцаткові державні фінансові гарантіі'» (стаття 3), «у межах програми медичних гарантій», «рівних державних гарантій», «лікарських засобів належноі' якості», «лікарські засоби, пов’язані з наданням інпшх видів медичноі' допомоги», «відсутність дискримінаціі' надавачів медичних послуг» (статті 4, 5), «ведення паціента» (стаття 9). 2.4 Прикінцевими та Перехідними положення Закон визнаеться законодавчим актом тимчасовоі' діі' (частина п’ята статті 4 та етапи набрання чинності Законом за Прикінцевими та Перехідними положениями законопроекту), та в той же час передбачаеться постійна дія Закону (пункт 1 Прикінцевих та Перехідних положень). При цьому, незрозуміло яким чином після 1 січня 2020 року (пункт 4 Прикінцевих та Перехідних положень проекту) будуть застосовуватись приписи Закону щодо реалізаціі' програми медичних гарантій. Зокрема пунктами 2 і 3 розділу [\! «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, шо: 1) з 1 січня 2018 року запроваджуеться реалізація державних гарантій медичного обслуговування населения за програмою медичних гарантій для первинноі' медичноі' допомоги у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Украіни (пункт 2); 2) протягом 2018-2019 років реалізація державних гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій поступово запроваджуеться для інших видів медичноі' допомоги, зокрема шляхом реалізаціі' пілотних проектів для відповідних видів медичних послуг, окремих закладів охорони здоров’я, населених пунктів чи регіонів. Порядок реалізаціі' таких проектів, перелік медичних послуг та лікарських засобів, що оплачуеться за рахунок коштів Державного бюджету Украіни, тарифи та коригувальні коефіціенти встановлюються Кабінетом Міністрів Украіни (пункт 3). При цьому сам закон згідно з пунктом 1 цього розділу набирае чинності і вводиться в дію в повному обсязі з 1 січня 2018 року «поетапно». Тобто, протягом 2018 - 2019 років фактично скасовуеться пряма дія норм Закону, оскільки він буде діяти лише в тій частині, в якій це визначить Кабінет Міністрів Украінн. Наведене, окрім не відповідності статті 8 Конституція“ Украінн, суперечнть статті 19 та не враховус внмогу статті 6 Основного Закону Украіни (принцип розподілу влад), оскільки Закон мае визначитн, в якій частині і протягом якого строку дія Закону буде обмежена, а не делегувати це повноваження Кабінету Міністрів Украіни. Конституційний Суд Украіни та Свропейський суд 3 прав людини в рішеннях невдноразово наголошували на недосконалості законодавства 9 Украіни і необхідності дотримання принципу правовоі' визначеності. З европейських та національних конституційних принципів верховенства права, рівності і справедливості випливае вимога визначеності, ясності і недвозначності правовоі' норми, оскільки інше не може забезпечити '1'1' однакове застосування, не виключае необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі. Згідно зі статтею 8 Основного Закону Украіни в Украіні визнаеться й діе принцип верховенства права. 13 цього приводу Конституційний Суд Украіни вказав, що «Верховенство права — це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагае від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своі'м змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальноі' справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права в те, що право не обмежуеться лише законодавством як одніею з його форм, а включае й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиціі', звичаі' тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’еднуються якістю, що відповідае ідеологіі' справедливості, ідеі' права, яка значною мірою дістала відображення в Конституціі' Украіни. Таке розуміння права не дав підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, с вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальношодських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичноі' відповідальності вчиненому правопорушенню» (Рішення Конституційного Суду Украінн від 2 листопада 2004 року № 15-рп). Крім того, Конституційний Суд Украіни в своему Рішенні від 29 червня 2010 року №917—рп/2010 зазначив: «Одним із елементів верховенства права с принцип правовоі' визначеності, в якому стверджуеться, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими 10 обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправно'і, передбачати юридичні наслідки свое'і поведінки». Саме на ці обставини вказано в Спільному проміжному висновку Свропейськоі' Комісі'і' «За Демократію через право» (Венеціанськоі' комісіі) та Бюро демократичних інститутів та прав людини ОБСС (ОБСС) у своему Висновку. Зокрема, в пункті 73 наголошуеться, що цілі прийнятого Закону (які могли б виправдати дію зазначеного неконституційного положення) визначені нечітко. Відсутність чіткоі' мети Закону Венеціанська Комісія вважае одним із багатьох його недоліків. Для його виправлення Венеціанська комісія вказала на необхідність ясніше сформулювати мету в основних положениях Закону, особливо з огляду на нечіткість вжитоі' в Законі термінологіі' та широкий спектр діянь, що можуть підпадати під його дію. Правова позиція Свропейського суду з прав людини безперечно звоциться до того, що правовий акт мае бути доступним особі, тобто містити зрозумілі чіткі формулювання, які б давали можливість особі самостійно або з відповідною консультаціею регулювати свою поведінку. Також закон повинен відповідати всім іншим вимогам верховенства права, зокрема, чітко встановшовати межі дискреційних повноважень, наданих суб’ектами владних повноважень. Це необхідно, щоб особа була захищеною від свавілля суб’ектів владних повноважень (рішення у справі «Круслен проти Франціі'» від 24 квітня 1990 р.). В рішенні по Справі «Веренцов проти Украіни» Свропейський Суд з прав людини також зазначив, «закон мае бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати і'м можливість регулювати свою поведінку аби бути здатними -— за потреби, за відповідно'і консультаці'і — передбачати тіею мірою, що & розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою його дія». Разом з тим, положення оспорюваного Закону недостатньо конкретні та чіткі, а відтак допускаеться можливість двозначного тлумачення його положень, що суперечнть Конституці'і Украіни. Відтак, е всі підстави стверджувати, що Закон не відповідае статті 8 Основного Закону Украіни, оскільки порушуе конституційний принцип правово'і’ визначеності, а його норми можуть довільно тлумачитись, що призводить до порушення основоположник прав людини і громадянииа, які гарантовані Конституцісю Украіни. 11 [П. Невідповідність положень Закону статтям 19 і 85 Конституці'і Украіни Положениями Закону встановлено, що програма медичних гарантій розробляеться з урахуванням положень галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я в порядку, встановленому центральним органом внконавчо'і влади, що забезпечуе формування державно'і політики у сфері охорони здоров’я, за погодженням з центральним органом виконавчоі' влади, що забезпечуе формування державноі' фінансово'і і бюджетноі' політики. Програма медичних гарантій затверджусться Верховною Радою Украіни у складі закону про Державний бюджет Украіни на відповідний рік (частини четверта та п’ята статті 4 Закону). В силу частини друго'і статті 19 Конституція” Украінн органи державноі' влади та органи місцевого самоврядування, 'іх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституціею та законами Украіни. Верхова Рада Украіни здійснюе повноваження, які відповідно до Конституціі' Украіни віднесені до '1'1' відання (статті 85 Основного Закону Украіни). Так, до повноважень Верховноі' Ради Украіни належить затвердження загальнодержавншс програм економічного, науково-технічного, соціального, національно—культурного розвитку, охорони довкілля (пункт 6 частини першо'і статті 85 Конституціі' Украінн). Проте, системний аналіз конституційних припнсів свідчить, що Верховна Рада Украіни не наділена повноваженнями на затвердження інших програм, в тому числі програми медичних гарантій. Наведене узгоджуеться з правовими позиціями, викладеними в рішеннях Конституційного Суду Украіни, в яких неодноразово йшлося про встановлення лише Конституцісю Украіни повноважень Верховно'і Ради Укра'ішя. Зокрема, у Рішенні Конституційного Суду Украіни від 7 квітня 2004 року № 9-рп/2004 наголошено, що повноваження Верховноі' Ради Украіни, як і повноваження Президента Украіни, визначаються Конституціею Украіни (підпункт 4.2 пункту 4 мотивувальноі' частини). Таким чином, наділення оспорюваним Законом Верховноі' Ради Украіни новим повноваження на затвердження програми медичних гарантій ‹: порушенням статей 19 та 85 Основного Закону Украінн. “7. Невідповідність положень Закону статті 92 Конституці'і' Украіни Положениями частини друто'і' статті 9 Закону передбачена заборона надавачам медичних послуг відмовляти у прийнятті деклараціі' про вибір лікаря, який надае первинну медичну допомогу, та веденні паціента, зокрема, на підставі наявності у паціента хронічного захворювання, його віку, статі, соціального статусу, матеріального становища, заресстрованото місця проживания тощо, крім випадків, передбаченнх законодавством. Основним Законом Украіни встановлено, що виключно законами Украіни визначаються права і свободи людини і громадянина, таранті'і цих прав і свобод; основні обов’язки тромадянина (пункт 1 частини першо'і статті 92 Конституці'і Украіни). Натомість нормами оспорюваного Закону законодавець передбачив можливість зміни нрав та гарантій людини та громадянина шляхом прийняття підзаконното акту, не законом, як того вимагають приннсн Конституці'і Украіни. Слід зазначити, що згідно з правовою позиціею Конституційного Суду Украіни, викладеноі' в рішенні № 12-рп від 9 липня 1998 року (справа про тпумачення терміну «законоцавство) термін «законодавство», що вживаеться у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю Украіни щодо визначення сфери застосування контракту як особливоі' форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони Украінн, чинні Міжнародні дотовори Украіни, згода на обов‘язковість яких надана Верховною Радою Укра'іни, а також постанови Верховно'і Ради Украіни, укази Президента Украіни, декрета і постанови Кабінету Міністрів Украіни, нрийняті в межах і'х повноважень та відповідно до Конституціі' Украінн і законів Украіни. Отже, положення частини друго'і статті 9 Закону не відповідають приписам статті 92 Основного Закону Украіни. У. Невідповідність положень Закону статтям 8 та 26 Конституці'і № Частнною другою статті 4 Закону передбачено, що іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на територіі' Украіни, у межах програми медичних гарантій держава забезпечуе оплату необхідних 13 медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням екстреноі' медичноі' допомоги. Такі особи зобов’язані компенсувати державі повну вартість наданих медичних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Украіни, якщо інше не передбачено міжнародними договорами чи законами Украінн. Основний Закон Укра'іни гарантус право іноземцям та особам без громадянства, що перебувають в Украіні на законннх підставах, користуватнся тнми самими правами і свободами, а також, встановлюе, що такі особи несуть такі самі обов’язки, як і громадяни Украіни, —— за винятками, встановленими Конституціею, законами чи міжнародними договорами Украіни (частина перша статті 26 Конституціі' Украіни). При цьому, Законом Украіни «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671471 (далі -- Закон № 3671—Ш) визначено порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребус додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Украіні. Так, особи, яким надано тимчасовий захист, с іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають на територіі' Украіни на законних підставах на період діі' обставин, за наявності яких було надано тимчасовий захист (стаття 19 Закон № 3671411). При цьому, статтею 20 Закону № 3671-\/1 передбачені права таксі категорі'і осіб, зокрема, на безоплатну невідкладну медичну допомогу в державних закладах охорони здоров’я, в той же час норми статті 4 Закону зобов’язують іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на територіі' Украіни, компенсуватн державі повну вартість надання медичннх послуг та лікарських засобів. Таким чином, положення оспорюваного Закону суперечать приписам частини другоі' статті 26 Конституці'і Украіни та не відповідають вимогам статті 8 Основного Закону Украінн щодо забезпечення передбачуваності застосування правово'і норми. 14 У!. Невідповідність положень Закону статті 95 Конституціі' Украіни Обсяг коштів Державного бюджету Украіни, що спрямовуються на реалізацію програми медичних гарантій, щорічно визначаеться в Законі Украіни про Державний бюджет Украіни як частка валового внутрішнього продукту (у відсотках) у розмірі не менше 5 відсотків валового внутрішнього продукту Украіни. Видатки на програму медичних гарантій @ захищеними статтями видатків бюджету (частина п’ята статті 4 Закону). Проте, визначення обсягу видатків Державного бюджету Украіни на реалізацію програми медичних гарантій у процентному співвідношенні до валового внутрішнього продукту Украіни суперечнть частині другій статті 95 Конституці'і Украіни, згідно з якою виключно законом про Державний бюджет Украіни внзначаються будь-які вицатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямуваиня цих вндатків. Окрім того, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, якими передбачено, зокрема, шо за рішенням Кабінету Міністрів Украіни допускаеться фінансування надання первинноі' медичноі' допомоги комунальними закладами охорони здоров’я, що не уклали договори про медичне обслуговування населення з Уповноваженим органом, шляхом надання субвенцій з державного бюджету відповідним Місцевим бюджетам. Наведені норми Закону також не узгоджуеться з приписами статті 95 Основного Закону Украінн, оскільки дозволяють здійснення видатків держави не передбачених законом про Державний бюджет Украіни. ******** Ураховуючи вищсзазначене, вважаемо Закон с таким, що не відповідае статтям 8, 19, 22, 26, 49, 64, 85, 92, 95 Конституці'і Украіни. Зважаючи на те, що оспорювані положення Закону Украіни «Про державні фінансові гаранті'і медичного обслуговування населення», які визначають його правову природу (правове визначення), сутність та ціль, не відповідають Конституціі' Украіни, його норми, враховуючи іх юридичну невизначеність, унеможлившоють правозастосування та забезпечення конституційноі' гарантіі' права на охорону здоров’я та &: всі підстави для визнання Закону неконституційним повністю. 15 Оскільки йдеться про конституційність положень Закону, які унеможлнвлюють реалізацію громадянамн сво'іх конституційннх прав і свобод, відповідно до статті 75 Закону Украінн «Про Конституційний Суд Украінн», просимо провадження у справі внзнатн невідкладннм. На підставі внкладеного, керуючись статтями 147 і 150 Конституціі' Украіни, статтямн 51, 52, 75 Закону Украінн «Про Конституційний Суд Украінн», ПРОСПМО: 1. Відкритн конституційне провадження у справі за конституційним поданням щодо відповідності Конституці'і' Украінн (конституційності) положень Закону Украіни «Про державні фінансові гарантіі' медичного обслуговування населення» від 19 жовтня 2017 року №9 216847111 ; 2. Внзнати провадження за ним конституційним поданням невідкладннм і розглянути його у місячний строк, визначений пунктом 3 частини третьоі' статті 75 Закону Украіни «Про Конституційннй Суд Украінн» від 13 липня 2017 року № 2136-Ш1; 3. Внзнатн Закон Украіни ««Про державні фінансові гаранті'і' меднчного обслуговування населення» від 19 жовтня 2017 року .№ 2168117111 таким, що не відповідае Конституціі' Украінн (с неконституційннм); 4. Залучити до участі в конституційному провадженні уповноважених представників суб’екта права на конституційне подання за дорученням народннх депутатів Украіни: 1. Шурма [гор Михайлович 2. Бахтеева Тетяна Дмитрівна 3. Німченко Василь [вановнч Додатки: 1. Витяг із Конституціі' Украіни від 28.06.1996, № 254к/96-ВР зі змінами; 2. Витяг із Закону Украіни «Про Конституційний Суд Украіни» від 13 липня 2017 року № 2136-УШ; 3. Закон Украіни «Про державні фінансові гарантіі' медичного обслуговування населення» від 19 жовтня 2017 року № 2168-\/'Ш; 15 4. Витяг із Закону Украіни «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671471; 5. Рішення Конституційного Суду Украіни від 11 жовтня 2005 року № 8рп/2005 (справа про рівень пенсіі' і щомісячного довічного грошового тимаННЯ); 6. Рішення Конституційного Суду Украіни від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками); 7. Рішення Конституційного Суду Украіни від 29 травня 2002 року № 10-рп/2002 (справа про безоплатну медичну допомогу); 8. Рішення Конституційного Суду Украі'ъш від 7 квітня 2004 року № 9—рп/2004 (справа про Координаційний комітет); 9. Рішення Конституційного Суду Украіни від 9 липня 1998 року № 12-рп (справа про тлумачення терміну «законодавство); 10. Рішення Конституційного Суду Украіни від 2 листопада 2004 року № 15-рп (справа про призначення судом більш м’якого покарання); 11. Рішення Конституційного Суду Украіни від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010; 12. Спільний проміжний висновок Свропейськоі' Комісіі' «За Демократію через право» (Венеціанськоі' комісіі') та Бюро демократичних інститутів та прав людини ОБСС (ОБСС); 13. Рішення ССПЛ у справі «Круслен проти Франціі'» від 24 квітня 1990 року. 14. Рішення ССПЛ у справі «Веренцов проти Украіни» від 11 квітня 2013 року. 1?