Федеральний кримінальний суд Tribunal pénal fédéral Tribunale penale federale Tribunal penal federal Реєстраційний номер: ​ RR.2016.271​    RP.2017.33 Рішення від 4 травня 2017 року  Апеляційна палата Склад суду Федеральні кримінальні судді  Штефан Блеттлер, головуючий, Корнелія Кова та Патрік  Роберт-Нікауд, Секретар суду Сантіна Піццонія Сторони A. S.A.,​​  інтереси якого представляє адвокат д-р​Х ​ анс​-П ​ етер Шаад​,  Позивач і   заявник клопотання проти ФЕДЕРАЛЬНА ПРОКУРАТУРА, Відповідач за скаргою та за клопотанням  Предмет Міжнародна правова допомога  Україні у кримінальних справах  Видача доказів (ст. 74  ​Закону  про міжнародну правову  допомогу у кримінальних  справах​);   відвід (ст. 10  ​Закон про  адміністративні процедури​ )   Обставини справи:  A. ​​Національне  антикорупційне  бюро  України  веде  кримінальний  процес.  Розслідується  підозра  у  виплаті  6,4  млн.  євро  для  підкупу  українських  парламентарів і посадових осіб у зв’язку з постачанням чеським акціонерним  товариством  комплектуючих  частин  і  компонентів  на  українські  державні  атомні  електростанції.  Одним  із  обвинувачених  парламентарів є C., колишній  голова  Комітету  H.  Антикорупційне  бюро  виходить  із  того,  що  кошти  для  підкупу  надійшли  на  два  швейцарських  рахунки зареєстрованого в Панамі A.  S.A. у D. та E. (див. далі).  B. ​​Федеральна прокуратура також проводить кримінальне розслідування проти C.,  яке  було  відкрите  15  серпня  2013  року  через  підозру  в  підкупі  іноземних  представників  влади  згідно  зі  ст.  322 ​septies​ Кримінального  кодексу  та  у  відмиванні  коштів  згідно  зі  ст.  305 ​bis  Кримінального  кодексу  (див.  матеріали  справи  Федеральної  прокуратури  [далі —  «Федеральна  прокуратура»],  стор.  RH.16.0100  05.001-0001 і далі). У рамках швейцарського  кримінального  процесу  банківська  документація,  що  стосується  двох  вищеназваних  рахунків  A.  S.A.,  була  опублікована,  а  також  були  надані  різні  розпорядження щодо блокування рахунків (кримінальний процес [...]; акт 1.1).  C. ​​Українські  органи  влади  звернулися  до  Швейцарії  із  запитом  на  надання  правової  допомоги  від  29  лютого  2016  року  та  доповненням  від  28  квітня  2016  року,  у  рамках  якого  затребували,  серед  іншого,  передачу  всієї  банківської  документації,  що  стосується  A.  S.A.  (матеріали  справи,  стор.  RH.16.0100 01.000-001 і наступні, RH.16.0100 01.000-0138 і наступні).  D. ​​Федеральне  управління  юстиції  (далі —  «ФУЮ»)  26  квітня  2016  року  передало  український  запит  на  надання  правової  допомоги  (а  також  доповнення  до  нього  25  травня  2016  року)  для  виконання  Федеральній  прокуратурі  (матеріали  справи,  стор.  RH.16.0100  02.000-0002  і  наступні).  Відповідно  до  розпорядження  від  14  червня  2016  року  Федеральною  прокуратурою  було  прийнято  до  розгляду  запит  на  надання  правової  допомоги  разом  із  доповненням  і  було  оформлено  здійснення  заходів  із  надання  правової  допомоги  окремими  розпорядженнями  (матеріали  справи,  стор.  RH.16.0100  04.100-0001 і наступні).  E. ​​Розпорядженням  від  14  липня  2016  року  Федеральна  прокуратура постановила  долучити,  серед  іншого,  уже  опубліковані  в  рамках  швейцарського  процесу  банківські  документи, які стосуються A. S.A., до подальшого використання як  доказів  для  органів,  які  надіслали  запит,  у  рамках  надання  правової  допомоги (матеріали справи, стор. RH.16.0100 05.001-0001).  F. ​​Листом  від  12  вересня  2016  року  Федеральна  прокуратура  звернулася  до  вповноваженого  представника  A.  S.A.,  який  уже  захищав  права  A.  S.A.  в  рамках  швейцарського  кримінального  процесу  (акт  1.1  с.  4).  Вона  передала  йому  запит  на  надання  правової  допомоги  від  29  лютого  2016  року  в  межах  звернень,  які  стосувалися  A.  S.A,  додатковий  запит  на  надання  правової  допомоги  від  28  квітня  2016  року,  розпорядження  щодо  прийняття  до  розгляду  від  14  липня  2016  року  й  затребувані  для  передачі  банківські  документи  банку  E.,  які  стосуються  зареєстрованої  на  A.  S.A.  системи  CRM  №  1  і  документи  банку  D.,  які  стосуються  зареєстрованої  також  на  A.  S.A.  системи  CRM  №  2.  Федеральна  прокуратура  надала  вповноваженому  представнику  термін  до  30  вересня  2016  року  для  надання  згоди  на  спрощену  передачу  банківських  документів  згідно  зі  ст.  80 ​c  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​.  Потім  на  той  самий  термін  уповноваженому  представнику  була  надана  можливість  заявити  про  будь-які  можливі  заперечення  проти  надання  правової  допомоги  (матеріали  справи,  стор.  RH.16.0100  14.001-0001  і  наступні).  У  листі  від 29 вересня 2016  року  вповноважений  представник  A.  S.A.  повідомив  про  відмову  в  наданні  згоди  на  спрощену  передачу  банківських  документів  українським  органам  влади  згідно  зі  ст.  80 ​ c  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​.  При  цьому  було  заявлено  про  збереження  права  на  будь-які  можливі  заперечення  проти  надання  правової  допомоги  (матеріали  справи, стор. RH.16.0100 14.001-0005).  G. ​​Рішенням  від  19  жовтня  2016  року  Федеральна  прокуратура  задовольнила  запит  на  надання  правової  допомоги  разом  із  доповненням,  і  згідно  з  п.  2  розпорядилася  ​щодо  ​передачі  певних  банківських  документів,  які  стосуються  відкритих  на  A.  S.A.  рахунків  у  банку  D.  і  банку  E.  (акт  1.1),  у  рамках надання правової допомоги.  H. ​​У  відповідь  на  це  A.  S.A.  згідно з письмовою заявою від 21 листопада 2016 року  доручила  своєму  вповноваженому  представнику  подати  скаргу  до  апеляційної  палати  Федерального  кримінального  суду  (акт  1).  Спочатку  була  висунута  вимога  до  ФУЮ  доручити  виконання  українського  запиту  на  надання  правової  допомоги  не  Федеральній  прокуратурі,  а  іншому  органу,  або, за можливості, замінити керуючого прокурора Федеральної прокуратури  (клопотання  1).  У  другому  пункті  була  викладена  вимога  щодо  скасування  оскаржуваного  рішення  від  19  жовтня  2016  року  (клопотання  2).  Незалежно  від  вищевказаних  клопотань  було  подане  клопотання  щодо  скасування  блокування  рахунку  на  суму  до  100'000  франків  або  більше  для  авансового  платежу  вповноваженому  представнику,  або  можливого  дозволу  на  безкоштовне  подання  скарги  з  оплатою  подальших  витрат і відшкодувань за  рахунок Федеральної прокуратури чи Федерації (клопотання 3).  Як  відповідач  за  скаргою,  так  і  ФУЮ  у  своїй відповіді на скаргу та заяві вимагають  відмовити  в  прийнятті  скарги  з  оплатою  подальших  витрат  за  рахунок  позивача  (акт  8  і  9).  У  своїй  відповіді  на  заяву  відповідача  від  7  січня  2017  року  позивач  наполягає  на  своїх  клопотаннях  (акт  13).  У  листі  від  14  лютого  2017  року  відповідач  виклав  своє  заперечення  на  репліку  позивача  (акт  15),  заява  ФУЮ  також  датується  14  лютим  2017  року  (акт  16).  Обидві  письмові  заяви в подальшому були доведені до відома противної сторони (акт 17).  На  подальші  роз’яснення  сторін  і  внесені  акти  в  разі  потреби  робляться  посилання  в рамках юридичного розгляду.  Апеляційна палата бере до уваги: 1.  1.1 ​​У  питаннях правової допомоги між Україною та Швейцарією в першу чергу слід  керуватись  Європейською  конвенцією  від  20  квітня  1959  року  про  взаємну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах  (EUeR; ​Систематичне  зібрання  законодавства   0.351.1),  другим  додатковим  протоколом  до  неї  від  8 листопада  2001  року  (ZPII  EUeR; ​ Систематичне  зібрання  законодавства  0.351.12)  і  Конвенцією  від  8  листопада  1990  року  про  відмивання,  пошук,  арешт  та  конфіскацію  доходів,  одержаних  злочинним  шляхом  (GwUe; ​Систематичне  зібрання  законодавства   0.311.53;  а  також  Рішення  Федерального  суду ​133 IV 215​ E. 2; ​123 II 134​ E. 5b; Вирок Федерального суду  1C_513/2010​ від  11  березня  2011  року,  E.  3.2; ​ROBERT​ Z ​IMMERMANN​ ,  La  coopération  judiciaire  internationale  en  matière  pénale,  4-е  вид.,  Берн  2014,  н.  18-20, 108).  1.2 ​​Якщо  певні  питання  не  регулюються  цими  міжнародними  договорами  ані  прямо,  ані  опосередковано,  або швейцарським законодавством установлено  нижчі  вимоги  до  правової  допомоги  (так  званий  принцип  сприяння;  Рішення  Федерального  суду  142  IV  250  E.  3;  140  IV  123  E.  2;  137  IV  33  E.  2.2.2;  135  IV  212  E.  2.3;  Z​IMMERMANN​ ,  у  зазн.  місці,  н.  229),  застосовується  Федеральний  закон  від  20  березня  1981  року  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах  (IRSG; ​ Систематичне  зібрання законодавства   351.1)  і  розпорядження  від  24  лютого  1982  року,  що  відноситься  до  нього  (IRSV; ​Систематичне  зібрання  законодавства   351.11)  (ст.  1  ч.  1  ​IRSG​ ;  Рішення  Федерального  суду  136  IV  82  E.  3.1; ​130  II  337​ E.  1).  Зберігається  право  на  захист  прав  людини  (Рішення  Федерального  суду  135  IV  212  E.  2.3; ​123  II  595​ E.  7c;  Z ​IMMERMANN​ ,  у  зазн.  місці,  н.  211  і  наступні,  223  і  наступні, 681 і наступні).  1.3 ​​Окрім  цього,  у  разі  розгляду  скарги  щодо  питань  надання  міжнародної  правової  допомоги  застосовуються  визначення  Федерального  закону  від  20  грудня  1968  року  про  адміністративні  процедури  (Закон  про  адміністративні  процедури,  VwVG; ​Систематичне  зібрання  законодавства   172.021)  (ст.  37  ч.  2  літ.  a  разом  зі  ст.  39  ч.  2  літ. b Федерального закону від 19 березня 2010  року  про  організацію  правоохоронних  органів  Федерації  [Закон  про  організацію  правоохоронних  органів,  StBOG; ​Систематичне  зібрання  законодавства   173.71];  Рішення  Федерального  суду  139  II  404  E.  6/8.2;  Вирок  Федерального  суду  ​1C_763/2013​ від  27  вересня  2013  року,  E.  2.2;  Z ​IMMERMANN​ , у зазн. місці, н. 273).  2.  2.1 ​​Розпорядження  кантональних  виконавчих  органів  або  федеральних  виконавчих  органів  щодо  надання  правової  допомоги  разом  із  попередніми  проміжними  розпорядженнями  підлягає  оскарженню  в  апеляційній  палаті  Федерального  кримінального  суду  (ст.  80​e ​ч.  1  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах  разом  зі  ст.  37  ч.  2  літ.  a  Федерального  закону  про  організацію  правоохоронних  органів  Федерації  від  19  березня  2010  року  [StBOG; ​Систематичне  зібрання  законодавства   173.71]  і  ст.19  ч.  1  Організаційного  регламенту  для  Федерального  кримінального  суду  від  31  серпня  2010  року  [​BStGerOR​; ​Систематичне  зібрання законодавства  173.713.161]).  2.2 ​​В  оскаржуваному  рішенні,  попри  аргументацію  позивача  у  відповіді  на  заяву  відповідача  (акт  13  с.  2),  йдеться  про  остаточне  розпорядження  федерального  виконавчого  органа  щодо  питання  надання  міжнародної  правової  допомоги,  яке  впродовж  30  днів  після  отримання  повідомлення  в  письмовій  формі  можна  оскаржити  в  апеляційній  палаті  Федерального  кримінального  суду  (ст. 80 ​e ​ч. 1  разом зі ст. 80 ​k  Закону про міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​;  ст. 37 ч. 2 літ. а п. 1  Закону про  організацію  правоохоронних  органів  Федерації).  Твердження,  які  позивач  наводить  проти  цього,  суперечать  установленому  законом  визначенню  остаточного  розпорядження  (ст.  80 ​d ​,  ст.  80 ​e​ ч.  1  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​).  З  оскаржуваним  остаточним  розпорядженням  позивач  був  ознайомлений  21  жовтня  2016  року, скарга була подана 21 листопада 2016 року, тобто своєчасно.  2.3 ​​Право  на  оскарження  має  особа,  якої  особисто  та  безпосередньо  стосуються  заходи  з  надання  правової  допомоги  та  яка  має  законний  інтерес  щодо  їх  скасування  або  змінення  (ст.  80 ​ h ​літ.  b  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​).  Особи,  проти  яких  відкрито  кримінальне  провадження  в  іншій  країні  мають  право  на  подання  скарги  на  тих  самих  умовах  (ст.  21  ч.  3  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​).  У  разі збору інформації про  рахунки, особою, якої це  особисто  й  безпосередньо  стосується  в  розумінні  ст.  21  ч.  3  і  80  ​h ​​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах,  вважається  власник  рахунку  (ст.  9 ​a​ літ.  a  ​Закону  про  міжнародну правову  допомогу  у  кримінальних  справах​;  Рішення  Федерального  суду  137  IV  134  E.5.2.1; ​130 II 162​ E. 1.3; ​128 II 211​ E. 2.4; ​TPF 2007 79​ E. 1.6).  У  даному  випадку  оскаржується  остаточне  розпорядження,  згідно  з  яким  затребувані  докази  відповідно  до  застосування  ст.  74  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах  мають  бути  передані  Україні.  Позивача,  як  власника  рахунку,  ці  заходи  стосуються  безпосередньо,  що  згідно  зі  ст.  80 ​h ​літ.  b  ​Закону про міжнародну правову  допомогу  у  кримінальних  справах  надає  йому  право  на  оскарження.  За  умови  належного  оформлення  інших  аспектів  скарга  має  бути  прийнята  до  розгляду з урахуванням наведеного далі виключення.  3.  3.1 ​​Позивач  оскаржує  розпорядження  ФУЮ  від  26  квітня  2016  року,  яким  виконання  запиту  на  надання  правової  допомоги  доручається  відповідачу  (акт 1 с. 3).  3.2 ​​Федеральне  управління  може  повністю  або  частково  доручати  виконання  заходів  із  надання  правової  допомоги  тим  федеральним  органам,  які  б  у  випадку  здійснення  такого  злочину  в  Швейцарії  здійснювали  би притягнення  до  відповідальності  (ст.  79  ч.  2  ​Закону про міжнародну правову допомогу у  кримінальних справах​). Згідно зі ст. 79 ч. 4  ​Закону про міжнародну правову  допомогу  у  кримінальних  справах  позначення  кантональних  або  державних  органів,  яким  доручено  вести  справу,  не  підлягає  оскарженню.  Це  визначення  має  на  меті  запобігання  скаргам,  спрямованим  на  затягування  часу,  і  забезпечує  таким  чином  прискорення  процесу  надання  правової  допомоги  (послання  Федеральної  ради  від  29  березня  1995  року  стосовно  змін у законі про надання правової допомоги, ​BBl 1995 III S. 27​).  3.3 ​​Оскаржуване  в  даному  випадку  розпорядження про делегування повноважень  не  може  бути  оскаржене  згідно  зі  ст.  79  ч.  4  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах  також  і  в  рамках  оскарження  остаточного  розпорядження,  тому  у  зв’язку  з  цим  скарга  не  може  бути  прийнята до розгляду.  4. ​​Апеляційна  палата  не  орієнтується  на  вимоги  сторін  (ст.  25  ч.  6  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​).  Для  перевірки  умов  надання  правової  допомоги  вона  зазвичай  не  має  якихось  обмежень,  однак  згідно  з  усталеною  судовою практикою зосереджується лише на фактичних і  правових  питаннях,  які  утворюють  предмет  сперечання  у  скарзі  (див.  Рішення  Федерального  суду  ​132  II  81​ E.  1.4; ​130  II  337​ E.  1.4,  кожне  з іншими  примітками;  Рішення  Федерального  кримінального  суду  ​RR.2007.34​ від  29  березня 2007 року, E. 3; ​RR.2007.27​ від 10 квітня 2007 року, E. 2.3).  5. ​​Згідно  з  федеральною  судовою  практикою  інстанція,  що  виносить  рішення,  не  повинна  детально  роз’яснювати  кожну  з  позицій  сторін  і  докладно  спростовувати  кожне  окреме твердження. Вона може обмежитися пунктами,  які  мають  суттєве  значення для її рішення. Вважається достатнім, коли орган  влади  принаймні  у  стислій  формі  викладає  міркування,  якими  він  керується  та  на  яких  ґрунтується  його  рішення  (Вирок  Федерального  суду  1A.59/2004​ від 16 липня 2004 року, E. 5.2, з іншими примітками).  6.  6.1 ​​Позивач  спочатку  скаржиться  на  порушення  принципу  оперативного  вирішення  (ст.  17 ​a  ​ Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​). Проміжок часу між датою отримання позивачем актів  банку  й  датою  оскаржуваного  розпорядження  нібито  є  надто  довгим.  Також  ставиться  під  сумнів  виконання  ФУЮ  своїх  наглядових  функцій  (акт  1  с.  4  і  далі).  6.2   Запит  на  надання  правової  допомоги  від  29  лютого  2016  року  був  переданий  для  виконання  відповідачу  26  квітня  2016  року,  а доповнення до нього від 28  квітня  2016  року  було  передане  відповідачу  25  травня  2016  року.  14  червня  2016  року  відповідач  прийняв  запит  разом  із  доповненням  до  розгляду.  14  липня  2016  року  ним було надано розпорядження про долучення документів.  12  вересня  2016  року  відповідач надав позивачу можливість висловити свою  позицію  щодо  заявлених  заходів  із  надання  правової  допомоги.  Після  отримання  відповіді  позивача  від  29  вересня  2016  року відповідач 19 жовтня  2016 року видав остаточне розпорядження (повністю див. від літ. C до літ. G).  6.3 ​​Порушення  принципу  оперативного  вирішення  (ст.  17 ​a  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​)  з  огляду  на  такий  перебіг  процесу  надання  правової  допомоги  не  вбачається.  Скарга  відхиляється.  Оскільки  позивач  хотів  би  оскаржити  також  і  наглядову  практику  ФУЮ,  то слід указати на те, що постійний і систематичний нагляд за  федеральними  адміністративними  органами  здійснює  Федеральна  рада  (ст.  187 ч. 1 літ. a  ​Конституції Швейцарської Конфедерації​; ст. 8 ч. 3 Закону про  організацію  урядових  та  адміністративних  органів  від  21.  березня  1997  року  [​ Систематичне  зібрання  законодавства  направляти можливу заяву.   172.010]),  до  якої  і потрібно було б  7.  7.1 ​​Потім  позивач  скаржиться  на  неодноразове  порушення  права  на  судове  слухання  (право  на  сповіщення,  на  ознайомлення  з  матеріалами  справи,  на  участь у процесі та на поінформованість).  Ним  критикується  насамперед  те,  що  постанова  про  прийняття  до  розгляду  нібито  не  була  вручена  позивачу.  Це  начебто  призвело  до  того,  що  позивач  не  зміг  своєчасно  й  належним  чином  захистити  свої  інтереси  щодо  оскаржуваного  остаточного  розпорядження,  оскільки  вже  не  було  часу  на  ознайомлення  з  обставинами  справи,  отримання  експертних  висновків  і  доказів  щодо  неправомірної  практики  Антикорупційного  бюро  тощо.  Таким  чином  права  позивача могли бути обмежені (акт 1 с. 12).  Далі  позивач  наводить  твердження,  що  він  лише  з  листа  від  12  вересня  2016  року  вперше  дізнався  про  процес  із  надання  правової  допомоги  та  зміг  ознайомитися з відповідними документами. До цього позивачу нібито не було  надано  права  ні  на  участь  у  процесі, ні на ознайомлення згідно зі ст. 80 ​b​ ч. 1  ​Закону про міжнародну правову допомогу у кримінальних справах​. Час від  12  вересня  2016  року  до  видачі  оскаржуваного  розпорядження  19  жовтня  2016  року  мав  би  розцінюватись  як  більше,  ніж  недостатній  (акт  1  с.  5).  Позивач  начебто  не  мав  можливості  затребувати  відокремлення  несуттєвих  актів  упродовж  прийнятного  терміну  (акт  1  с.  15).  Позивач  відмовив  у  спрощеному  порядку  надання  правової  допомоги  не  в  останню  чергу  через  те,  що  перевірити  запит,  розпорядження  щодо  прийняття  до  розгляду  та  численні  банківські  документи  загальною  кількістю  біля  800  сторінок  протягом  такого  короткого  часу  було  б  неможливо (акт 1 с. 6). З іншого боку  позивач  також  скаржиться  на  те,  що  нібито  не мав  можливості взяти участь  у відокремленні актів (акт 1 с. 7).  Після  цього  позивач  наводить  твердження,  що  відповідач  начебто  не  забезпечив  йому  ознайомлення  з  повним  змістом  запиту  Антикорупційного  бюро  на  надання  правової  допомоги (акт 1 с. 5). З одного боку, як стверджує позивач,  він  отримав  звернення  на  надання  правової  допомоги  лише  в  перекладі  на  німецьку  мову,  а  не  на  мові  оригіналу.  Він  нібито  не  мав  можливості  перевірити,  наскільки  відрізняються  звернення  на  надання  правової  допомоги,  надані  відповідачем  у  вигляді  ксерокопії,  від  оригінальних  документів,  та  чи  не  маніпулювали  ними  (акт  1  с.  5).  З  іншого  боку  позивач  скаржиться  на  те,  що  запит  на  надання  правової  допомоги  начебто  є  неповним  і  супроводжується  не всіма додатками. У листі від 12 вересня 2016  року  відносно  запиту  на  надання  правової  допомоги  від 29 лютого 2016 року  начебто  було  чітко  вказано  на  те,  що  в  ньому  містяться  лише  звернення,  які  стосуються  позивача.  У  розпорядженні  про  прийняття  до  розгляду  начебто  були  вказані  місця  в  запиті  про  надання  правової  допомоги,  про  які  не  було  повідомлено  (акт  1  с.  5).  У  зв’язку  з  цим  позивач  критикує  те,  що  в  оскаржуваному  розпорядженні  не  пояснюється  чітко,  чи  є  воно  насправді  остаточним,  чи  йдеться  лише  про  частково  остаточне  розпорядження  (акт  1  с.  6).  В  оскаржуваному  розпорядженні  нібито  були  розглянуті  не  всі  задоволені  в  розпорядженні  про  прийняття  до  розгляду  звернення  Антикорупційного  бюро  про  надання  правової  допомоги,  не  кажучи  вже  про  те,  що  вони  врешті  не  були  задоволені.  Відповідач  начебто  не  позначив  у  оскаржуваному  розпорядженні  обсяг  правової  допомоги  згідно  зі  ст.  80 ​ d   Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​,  що  є  порушенням  закону.  Позивач  вимагає  точної  відповіді  на  питання,  чи  збирається  відповідач  задовольнити  ці  звернення  Антикорупційного  бюро  (акт  1  с.  6  і  далі.).  У  випадку,  якщо  відповідач  збирається  задовольнити  ці  звернення  Антикорупційного  бюро,  позивач  вимагав  би  в  подальшому  ознайомлення  з  матеріалами  справи  та  участі  у  процесі  надання  правової  допомоги.  У  цьому  випадку  також  було  б  порушено  закон  (ст.  80 ​b ​ч.  1  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​)  (акт  1  с.  7).  Врешті  позивач  заявляє  протест  щодо  того,  що  клопотання  про  ознайомлення  з  повним  змістом  актів  із  надання  правової  допомоги  вже  не  має  сенсу  через  обмежений  час  та  очікуване  затягування  з  боку  відповідача,  а  також  через  те,  що  раніше  відповідачем  уже  було  відмовлено  позивачу  в  розгляді  клопотання  про  ознайомлення  в  рамках  швейцарського  кримінального  провадження (акт 1 с. 6).  7.2 ​​Слід  розрізняти  вимогу  правомочної  особи  щодо  сповіщення  про  розпорядження  відносно  надання  правової  допомоги  від  вимоги  щодо  ознайомлення  з  документами  про  правову допомогу під час розгляду справи  про  надання  правової  допомоги.  Вимога  щодо  права  на  судове  слухання  згідно  зі  ст.  29  ч.  2  ​Конституції  Швейцарської  Конфедерації  стосується  зокрема  ознайомлення  з  матеріалами  справи.  У питаннях правової допомоги  право  на  ознайомлення  з  матеріалами  справи  визначається  статтею  80 ​b  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​,  а  також  статтею  26  і  27  Закону  про  адміністративні  процедури  (через  посилання  у  ст.  12  ч.  1  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​)  (Вирок  Федерального  суду ​1A.57/2007​ від  14  вересня  2007  року,  E.  2.1).  Згідно  зі  ст.  80 ​ b  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах  правомочні  особи  мають  право  на  ознайомлення  з  матеріалами  справи  в  межах,  необхідних  для  захисту  своїх  інтересів.  Правомочною  в  розумінні  ст.  80​b ​ч.  1  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах  є  особа,  яка  має  статус  сторони  у  справі  та,  відповідно,  особа,  що  в  розумінні  ст.  80 ​h​ літ.  b  ​Закону про міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах  має  право  на  оскарження.  Ознайомлення  з  матеріалами  справи  має  бути  забезпечене  в  межах,  необхідних  для  захисту  інтересів  правомочної  особи,  тобто  для  ознайомлення  їй  мають  надаватися  лише  ті  документи,  які  стосуються  її  безпосередньо й особисто.  Із  права  на  судове  слухання  витікає  також  право  правомочної  особи  на  участь  у  відокремленні  вилучених  документів,  які  мають  бути  передані  органу,  що  надіслав  запит  (Рішення  Федерального  суду ​126  II  258​ E.  9b/aa).  У  зв’язку  з  цим  вважається  достатнім,  коли  правомочній  особі  надається  можливість  викласти  в  письмовій  формі  свою  позицію  щодо  відокремлення  (Вирок  Федерального  суду   ​1A.228/2006​,  з  іншими  примітками).  Фактично  виконавчий  орган  згідно  з  федеральною  судовою  практикою  перед  видачею  остаточного  розпорядження  має  в  дієвий  і  безпосередній  спосіб  надати  особі,  яка  є  правомочною  згідно  зі  ст.  80 ​h ​літ.  b  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах  і  ст.  9 ​a​ літ.  b  ​Розпорядження  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах,​ з  метою  дотримання  права  на  судове  слухання  можливість  викласти  свою  позицію  відносно  запиту  на  надання  правової  допомоги  й навести  з  обґрунтуванням  перелік  документів  (за  потреби  з  використанням  принципу  співмірності),  які  не  мають  бути  передані  (див.  ст.  30  ч.  1  ​Закону  про  адміністративні  процедури​;  Рішення  Федерального  суду   ​130  II  14​ E.  4.3  с.  16; ​126  II  258​  E.  9b/aa  с.  262;  Рішення  Федерального  кримінального  суду   ​RR.2007.24​ від  8  травня 2007 року, E. 3.1).  7.3 ​​Предметом  оскаржуваного  остаточного  розпорядження  є  видача  банківських  документів,  які  стосуються  рахунків,  відкритих  на  позивача.  Відповідач  листом  від  12  вересня  2016  року  надіслав  позивачу  запит  на  надання  правової  допомоги  разом  із  доповненням,  розпорядження  про  прийняття  до  розгляду  та  затребувані  для  передачі  банківські  документи,  тим  самим  надавши  перед  видачею  остаточного  розпорядження  можливість  позивачу  викласти  свою  позицію  по  відношенню  до  запиту  на  надання  правової  допомоги  й навести  з  обґрунтуванням  перелік  документів,  які  не  мають  бути  передані  (матеріали  справи,  стор.  RH.16.0100  14.001-0001  і  наступні).  Таким  чином,  було  забезпечено  комплексне ознайомлення позивача з документами  в  рамках  процесу  надання  правової  допомоги  та  можливість  участі  у  відокремленні  документів,  тому  право  на  судове  слухання  не  порушувалося.  Оскільки  позивач  стверджує,  що  перевірити  затребувану  правову  допомогу  впродовж  установленого  терміну було неможливо, слід на це заперечити, що  він  не  подав  жодного  клопотання  про  подовження  терміну,  яке  було  би  відхиленим.  Тому  з  цієї  точки  зору  порушення  відповідачем  права  на  слухання  також  не  вбачається.  Наведені  порушення  права  на  слухання  в  рамках  кримінального  провадження  не  можуть  перевірятися  для  обґрунтування  в  даному  розгляді  скарги.  Доказів  або  заяв  щодо  того,  що  позивач  вимагав  ознайомлення  з  неперекладеним  запитом  на  надання  правової  допомоги  в межах звернень, які його стосуються, і того, що в цьому  було відмовлено відповідачем, не надано.  Попри  твердження  позивача,  він  не  має  права  на  ознайомлення  з  тими  документами  щодо  заходів  із  надання  правової  допомоги,  які  не  стосуються  його  безпосередньо  та  особисто  (ст.  80 ​b​ ч.  1  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних справах​; див. вище). Чи має позивач право  на ознайомлення з іншими документами, окрім тих, що є предметом розгляду  в  рамках  надання  правової  допомоги,  можна  визначити  лише  після  здійснення  подальших  можливих  заходів  із  надання  правової  допомоги.  Але  майбутні  заходи  з  надання  правової  допомоги  не  є  предметом  даного  розгляду  скарги,  тому  заявлене  порушення  закону  не  може  розглядатися.  Ст.  80 ​d  ​Закону  про міжнародну правову допомогу у кримінальних справах  не  надає  права  позивачу  на  отримання  інформації  стосовно  того,  чи  будуть  здійснюватися  подальші  заходи  з  надання  правової  допомоги,  які  будуть  його  стосуватися.  У  цьому  сенсі  позивач  також  не  має  жодних  здійсненних  прав на визначення остаточного чи частково остаточного розпорядження.  Отже,  твердження  позивача  виявилися  в  цілому  необґрунтованими.  Порушення  виконавчими органами права на судове слухання відсутні.  7.4 ​​Уповноважений  представник  позивача в рамках скарги на порушення права на  судове  слухання  наводить  твердження,  що  конклюдентні  дії  відповідача  з  відмови  у  праві  на  ознайомлення  з  усіма  матеріалами  запиту  на  надання  правової  допомоги  від  Антикорупційного  бюро  унеможливили  для  позивача  захист  його  прав  та  інтересів.  Це  мало  би  розцінюватися  не  тільки  як  порушення  закону,  а  й  як  відмова  від  своїх  обов’язків.  Далі  вповноважений  представник  пояснює:  «Позивач  не  має  можливості  перевірити,  наскільки  відрізняються  звернення  про  надання  правової  допомоги,  надані  відповідачем  у  вигляді  ксерокопії,  від  оригінальних  документів,  та  чи  не  маніпулювали  ними» (акт 1 с. 5). Використане вповноваженим представником  слово  «маніпулювали»  має  на  увазі  навмисну  маніпуляцію.  Цим  він  заявляє,  що  вповноважений  представник  відповідача  міг  свідомо  та  добровільно  скоїти  протиправні  дії  на  своїй  посаді.  Подібне  тяжке,  опосередковано  висунуте  звинувачення  у  злочині  державного  органу  влади  або  його  представника  без  жодних  конкретних  підстав  для  цього  не  відповідає  принципам  сумлінного  й  відповідального  виконання  професійних  обов’язків  адвоката  згідно  зі  ст.  12  літ.  a  Федерального  закону  про  адвокатуру  від  23  червня 2000 року ( BGFA; ​ Систематичне зібрання законодавства  935.61).  8.  8.1 ​​Позивач  заперечує  обвинувачення,  зазначене  в  запиті  на  надання  правової  допомоги  й  наведене  в  обставинах  справи,  й  намагається,  відповідно,  скаржитися на наявність подвійної підсудності.  Перед  тим  він  стверджував,  що  C.  не  є  кінцевим  бенефіціарним  власником  позивача.  Банк  D.  і  банк  F.  начебто  внесли  C.  у  формуляр  для  відкриття  рахунку  як  кінцевого  бенефіціарного  власника  без  його  участі.  C.,  зі  свого  боку,  нібито  тільки доручив заснувати позивача. Позивач і банківські операції  начебто  використовувались  іншими  особами  для  здійснення  ділової  діяльності (акт 1 с. 3).  Далі  позивач  стверджує, що об’єктивні передумови для здійснення C. злочинних дій  не  були  доведені,  оскільки  немає  доказів  того,  що  він  отримував  від  B.  грошові  виплати,  або  йому  переводилися  платежі,  отримані позивачем від B.  (акт  1  с. 17). На підставі платежів ще не було доведено, що йдеться про гроші  для  підкупу  (акт  1  с.  17).  Підозра  в  тому,  що  C.  разом  з  іншими  особами  впливав  на  рішення  про  укладення договорів між B. і G., наслідком чого було  переведення  платежів  із  боку B. на позивача, нібито не підтвердилася. Таким  чином,  C.  як  голова  Комітету  H.  начебто  не  мав  можливості  здійснювати  подібний  вплив,  навіть  якщо  б  він  цього  хотів.  Розміщення  замовлень  не  здійснювалося  цим  комітетом,  і  він  би  не  міг  впливати  на  це  в  будь-який  інший  спосіб.  Позивач  має  висновок  експертизи  Швейцарського  інституту  порівняльного  правознавства  (Institut  suisse  de  droit  comparé)  від  29  жовтня  2015  року,  який  міг  би  це  підтвердити  (акт  1  с.  17).  Окрім  цього,  C.  начебто  навіть  не  міг  бути  обвинуваченим  у  провадженні  Антикорупційного  бюро,  оскільки  C.,  як  член  парламенту,  має депутатську недоторканість і скасувати  її не вдалося (акт 1 с. 16).  8.2 ​​Запит  на  надання  правової  допомоги  має  містити,  зокрема,  дані  про  предмет  і  причини  запиту  (ст.  14  п.  1  літ.  b  Європейської  конвенції  про  взаємну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах).  Окрім  того, у випадках, подібних  цьому,  має  вказуватися  протиправна  дія  та  надаватися  стислий  опис  обставин  справи  (ст.  14  п.  2  Європейської  конвенції  про  взаємну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах).  Ст.  28 ч. 2  і 3  ​Закону про міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах  у  поєднанні  зі  ст.  10  ​Розпорядження  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах  установлює  відповідні  вимоги  до  запиту  на  надання  правової  допомоги.  Орган,  до  якого  надійшов  запит,  має  використати  ці  дані для перевірки того,  чи  не  присутня  подвійна  підсудність (ст. 5 п. 1 літ. a  ​Європейської конвенції  про  взаємну  правову  допомогу  у  кримінальних справах​), чи не є дії, через які  зроблено  запит  на  надання  правової  допомоги,  політичним  або  фінансовим  правопорушенням  (ст.  2  літ. a  Європейської конвенції про взаємну правову  допомогу  у  кримінальних  справах​),  і  чи  забезпечується  принцип  пропорційності  (Рішення  Федерального  суду ​129  II  97​ E.  3.1  с.  98  з  іншими  вказівками).  8.3 ​​Згідно  з  судовою  практикою  до  відображення  обставин  справи  в  запиті  на  надання  правової  допомоги  не  висувають  високих  вимог.  Від  органів  влади  держави,  яка  робить  запит,  не  може  вимагатися  повний  і  без  жодних  протиріч  опис  обставин  справи,  які  є  предметом  кримінального  провадження,  що  перебуває  на  розгляді.  Це  не  відповідало  би  сенсу  та  меті  надання  правової  допомоги,  оскільки  одна  держава  просить  про  правову  допомогу  в  іншої  саме  для  того,  щоб  мати  змогу встановити досі нез’ясовані  факти  на  підставі  доказів,  які  знаходяться  в  державі,  до  якої  надсилається  запит.  Тому  вважається  достатнім,  якщо  дані  в  запиті  про  надання  правової  допомоги  надають  змогу  швейцарським  органам  влади  перевірити наявність  підстав  для  надання  правової  допомоги  чи  для  відмови  в  наданні  правової  допомоги,  або  за  потреби  дозволяють  визначити  обсяг  вимог,  які  потрібно  задовольнити.  Також  від  органів,  які  надсилають  запит,  не  може  вимагатися  надання  остаточних  обвинувачень  у  протиправних  діях  із  відповідними  доказами.  Суддя  з  питань  правової  допомоги  не  повинен  перевіряти  ані  питання  наявності  злочину,  ані  питання  вини,  а  також,  зазвичай,  не  повинен  оцінювати  докази.  Його  завданням  є  перевірка  опису  обставин  справи  на  наявність  очевидних  помилок,  недоліків  або  протиріч,  які  можуть  одразу  зробити  запит  неправомірним  (див.  Рішення  Федерального  суду ​132  II  81​  E.  2.1  с.  85  із  примітками;  Вирок  Федерального  суду  ​1A.90/2006​  від  30  серпня  2006 року, E. 2.1; ​TPF 2007 150​ E. 3.2.4).  8.4 ​​Із  запиту  на  надання  правової  допомоги  від  29  лютого  2016  року  та  додаткового  запиту  від  28  квітня  2016  року  можна  зробити  наступний  узагальнюючий  висновок  щодо  обвинувачення,  наведеного  в  обставинах  справи (матеріали справи, RH.16.0100 01.000-0001 і наступні):    Орган  влади,  що  надіслав  запит,  підозрює  посадових  осіб  державного  підприємства  G.  і  його  окремого  підрозділу  I.,  а  також  українських  парламентарів  (серед  яких  C.,  колишній  голова  Комітету  H.),  що  вони  в  період  із  2009  по  2012  рік  отримали  від  представників  B.  хабар  у  розмірі  6,4  млн.  євро  у  зв’язку  з  постачанням  комплектуючих  частин  і  компонентів  на  українські  державні  атомні  електростанції.  Імовірний  хабар  від  B.  для  відповідних  представників  української  влади  призначався  для  здійснення  шляхом  зловживання  службовим  становищем  дій  в  інтересах  зазначеної  компанії, які полягали у сприянні закупівлі оснащення зазначеної компанії для  атомних електростанцій України.  За  даними  українського  слідства  гроші  для  підкупу  від  B.  мали  надійти  на  різні  рахунки  A.  S.A..  Для  цього  B.  і  A.  S.A.  у  листопаді  2008  року  уклали  договір  про  співпрацю  для  надання  фіктивних  консультаційних  послуг.  Точний  розмір  оплати  за  неіснуючі  консультаційні  послуги  A.  S.A.  для  B.  мав  би  визначатися  в  окремих  додатках  до  договору  про  співпрацю.  Окремі  додатки,  підписані  відповідними  сторонами  до  2011  року,  мали б передувати  укладенню  окремих  договорів  (щонайменше  семи)  про  закупівлю  оснащення  між державним підприємством G. і B.  14  листопада  2008  року  нібито  був  підписаний  додаток  №  1  до  вищеназваного  договору  про  співпрацю  між  B.  і  A.  S.A..  Згідно  з  цим  додатком  B.  мав  поставити  продукцію  на  загальну  суму  понад  3,4  млн.  євро  на  українську  державну  атомну  електростанцію,  що  надавало  право  A.  S.A.  на  отримання  комісійної  винагороди  в  розмірі  15  %  або  18  %.  Підписання  зазначеного  додатка,  який  містив  точне найменування, кількість і вартість оснащення, яке  мало  бути  поставлене  B.,  начебто  відбулося  за  декілька  місяців  до  фактичного  підписання  відповідного  договору  між  B.  І  G..  При  цьому  мова  начебто  йшла  про  договори  від  14  січня  2009  року,  а  також  від  15  травня  2009  року.  Ця  обставина  мала  би  вказувати  на  те,  що  представник  A.  S.A.  володів  інформацією  про  технічні,  організаційні,  комерційні  та  виробничі  аспекти  діяльності  G.  і  разом  із  тим  мав доступ до відомостей, що становили  комерційну  таємницю  G.,  і  які  могли  бути  відомі  лише  службовим  особам  цього  підприємства  та  окремим  представникам  державної  влади  України.  Чотири  таких  додатка  та  переліки  послуг  і  продукції,  що  входять  до  них,  наводяться  в  конкретних  таблицях  даного  запиту  на  надання  правової  допомоги.  Ані  в  договорі  про  співпрацю,  ані  в  додатках  до  нього  начебто  не  наведено  інформації  про  рахунки  та  платіжні  реквізити,  необхідні  для  здійснення  взаєморозрахунків  між  B.  і  A.  S.A..  Також  у  ході  попередніх  розслідувань  не  було  виявлено  жодних  свідчень  дійсних  послуг,  наданих  із  боку  A. S.A., тому  українські  органи  влади  вбачають  у  цьому  ознаки  фіктивності  послуг.  Проти  цього  могла  би  свідчити  низка  перерахувань  від  B.  до  A.  S.A..  При  цьому  йдеться,  зокрема,  про  19  перерахувань  на  банківські  рахунки  A.  S.A.  у  Швейцарії.  Загальна  сума  цих  платежів  становить  6'400'787,50  євро.  Подальші  розслідування  начебто  виявили  те,  що  C.  є  кінцевим  бенефіціарним  власником  швейцарських  рахунків,  відкритих  на  A.  S.A..  У  зазначений  час  C.  головував  у  Комітеті  H..  Дана  обставина  мала б указувати  на  те,  що  C.  мав  вирішальний  вплив  на керування та ділову діяльність A. S.A.  , яка надавала фіктивні послуги для B..  Далі  орган  влади,  що  надіслав  запит,  начебто  отримав  інформацію  про  те,  що  керівник  окремого  підрозділу  I.,  J.,  який  мав  би  підписувати  договори  про  закупівлю  оснащення  від  імені  державного  підприємства  G.,  раніше  був  знайомим  і  колегою  C..  J.  начебто  представляв  інтереси  A.  S.A.  під  час  переписки  із  заступником  директора  з  продажів  B.,  K.,  з  яким  домовлялися  про умови для додатка № 4 до зазначеного договору.  Українські  органи  слідства  далі  підкреслюють,  що  інший  представник  A.  S.A.,  L.,  який  раніше  займав  посаду  заступника  директора  окремого  підрозділу  I.,  також  раніше  був  знайомим  і  колегою  C.. Як J., так і L. працювали раніше  на  одному підприємстві з C..  Іншим  представником  A.  S.A.  начебто  є  M.. Він нібито мав контролювати рух коштів  на  банківських  рахунках  A.  S.A.  і  раніше  працював  у  одній  компанії  з  J..  M.  начебто  раніше  мешкав  у  Швейцарії  та  був  керівником  компанії  N. AG, у якій  також  працював  O..  O.  раніше  працював  у  банку  F.  і  порадив  M.  відкрити  банківські  рахунки  для  A.  S.A.  у  вищеназваному  банку.  Після  зміни  місця  роботи  O.  нібито  керував  підприємством із надання фінансових консультацій  P.,  яке  мало  б  надавати  послуги  для  A.  S.A.  з  обслуговування  рахунків  та  активів,  розміщених  у  банку D.. Ідентифікаційні дані клієнта (KYC) відносно C.  як  кінцевого  бенефіціарного  власника  рахунків  A.  S.A.,  а  також  походження  майнових цінностей начебто були перевірені Q., представником банку D..  Згідно  з  попередніми  розслідуваннями,  C.,  як  член  парламенту  України,  а  також  як  колишній  голова  Комітету  H.,  мав  вирішальний  вплив  на  економічну  діяльність  низки  компаній,  які  він  імовірно  використовував  для  отримання  коштів,  пов’язаних  із  хабарами.  Це  мало  би  стосуватися  насамперед  таких  компаній: R. Ltd., S., T. Ltd, AA. Limited, BB. Ltd., CC. mbH, DD. Ltd, EE. Ltd.  Тепер  Антикорупційне  бюро  звертається  щодо  передачі  всієї  банківської  документації,  що  стосується  A.  S.A.,  щоб  відслідкувати рух коштів і з’ясувати  питання про кінцевого бенефіціарного власника A. S.A..  8.5 ​​Як  випливає  з  наведеного  вище  викладення  матеріалів  запиту  на  надання  правової  допомоги та доповнення до нього, українські органи влади у своєму  описі  обставин  справи  називають  окремих  осіб, які нібито приймали участь у  постачанні  комплектуючих  частин  і  компонентів  компанією  B.  на  українські  державні  атомні  електростанції.  Вони  детально  описують  особисті  зв’язки,  які  начебто  існують  між  представниками  B.,  A.  S.A.,  I.  та  зазначеним  Комітетом  H..  Вони  пояснюють  у  деталях  причини,  з  яких  оцінюють  консультаційні  послуги  A.  S.A.  як  фіктивні,  а  їх  оплату  як  отримання  неправомірної  вигоди.  Вони  посилаються  на  конкретні  перерахування від B.  на  A.  S.A.,  які  розглядаються  як  хабар  у  зв’язку  з  вищеназваним  постачанням.  Із  цього  викладення  обставин  справи  можна  також  зробити  конкретні  та  переконливі  висновки  щодо  фактичних  обставин  і  зв’язку,  який  має  існувати  між  українським  кримінальним  провадженням  і  позивачем,  а  також  його  відношеннями  з  банком  у  Швейцарії.  Затребувані  для  передачі  банківські  документи  підтверджують,  серед  іншого,  описаний  у  запиті  на  надання  правової  допомоги  статус  підозрюваного  C.  як  кінцевого  бенефіціарного  власника  відносно  позивача.  Очевидні  помилки,  недоліки  або  протиріччя,  через  які  можна  було  би  зробити  негайні  висновки  щодо  неправомірності  українського  запиту на надання правової допомоги, відсутні.  Позивачу  через  загальний  і  бездоказовий  характер  заперечень  не  вдалося  довести  наявність  таких  недоліків.  Оскаржуючи  те,  що  органи  влади,  які  надіслали  запит,  не  надали  доказових  документів,  він  забуває  про  те,  що від  органів  влади,  які  надіслали  запит,  не  можуть  вимагатися  остаточні  звинувачення  у  злочинних  діях  із  доказами  (див.  вище).  Українські  органи  влади  у  своєму  запиті  на  надання  правової  допомоги  докладно  пояснили,  чому  в  даному  випадку  сприяння  закупівлі  оснащення  від  B.  мало  би  розглядатись  як  зловживання  службовим  становищем.  Це  обвинувачення  стосується  не  тільки  C.,  а,  зокрема,  і  J.,  який,  як  керівник  I.,  підписував  договори  про  закупівлю  оснащення  від  імені  G.  та  одночасно  міг  представляти  інтереси  A.  S.A..  Те,  що  українські  органи  влади  не  навели  подробиць  щодо  підозри  у  впливі  голови  зазначеного  Комітету,  не  може  бути  підставою  для  визнання  обвинувачень,  викладених  у  обставинах  справи,  неправомірними.  Це стосується також і необґрунтованих заперечень  позивача  щодо  того,  що  голова  комітету  начебто  не  мав  можливостей  для  подібного  впливу.  На  завершення  залишається  визначити,  що  точні  обставини  корупційних  дій,  які  потрапили  під  підозру  українських  органів  влади,  на  даний  момент  становлять предмет розслідування, що триває. Опис  обвинувачень  у  протиправних  діях  у  запиті  на  надання  правової допомоги та  доповненні  до  нього  відповідає  за  змістом  вимогам  до  відображення  обставин  справи  згідно  зі  ст.  14  п.  2  ​Європейської  конвенції  про  взаємну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​,  а  також  ст.  28 ч. 2  і 3  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах  разом  зі  ст.  10  ​Розпорядження  про  міжнародну  правову допомогу у кримінальних справах і  ст.  27  п.  1  ​Конвенції  про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів,  одержаних  злочинним  шляхом​. Тому  орган,  до  якого  надійшов  запит,  має  керуватися  викладенням  обставин  справи  у  запиті  на  надання  правової  допомоги. Описані  в  запиті  на  надання  правової  допомоги  дії  слід  кваліфікувати  як  очевидні  з  огляду  на  фактичні  обставини отримання хабара  державними  посадовцями  в  розумінні  ст.  322 ​quater  ​Кримінального  кодексу​ .  У підсумку також відхиляються зазначені вище скарги позивача.  9.  9.1 ​​Позивач  наводить  у  скарзі  без  обґрунтувань  або  без  докладних  обґрунтувань  різні  банківські  документи, які начебто точно не мають відношення до справи  Антикорупційного бюро (акт 1 с. 7).  У  своїй  репліці  позивач  перераховує,  окрім частини банківських документів, які вже  були  наведені  у  скарзі,  також  інші  банківські  документи.  Для  обґрунтування  він  знову  пояснює,  що  перераховані  документи  не  мають  відношення  до  нього  або  до  доведених  обставин  справи  в  запиті  на  надання  правової  допомоги  (акт  13  с.  8  і  далі).  Ним  оскаржується  передача  внутрішніх  реєстраційних  банківських  документів,  актів  про дотримання правових норм,  газетних  публікацій  та  іншого,  що  начебто  не  має  відношення  до дій, на яких  ґрунтуються обидва запити на надання правової допомоги (акт 13 с. 9).  Окрім  того,  позивач  наводить  доводи,  що  передача  банківських  документів  узагалі  не повинна розглядатися, оскільки Антикорупційне бюро начебто вже має цю  інформацію.  У  запиті  на  надання  правової  допомоги  нібито  немає  потреби.  Повторна передача за таких обставин була би неспівмірною (акт 1 с. 7).  9.2 ​​Заходи  з  надання  правової  допомоги  зазвичай  мають  відповідати  принципу  співмірності  (Z ​IMMERMANN​ ,  у  зазн.  місці,  н.  717  і  наступні,  із  посиланням  на  судову  практику;  D ​ ONATSCH​ /H ​ EIMGARTNER​ /M ​ EYER​ /S ​ IMONEK​ ,  Міжнародна  правова  допомога,  2-ге  вид.,  Цюріх/Базель/Женева  2015,  с.  92  і  наступні.;  P ​OPP​ ,  Принципи  міжнародної  правової  допомоги  у  кримінальних  справах,  Базель  2001,  н.  404;  див.  замість  кількох  Рішення  Федерального  кримінального  суду ​RR.2011.193​ від  9  липня  2012 року, E. 8.2). У міжнародній  співпраці  може  бути  відмовлено  лише  тоді,  коли  затребувані  документи  жодним  чином  не  пов’язані  зі  злочином,  що  розслідується,  і  вочевидь  не  підходять  для  допомоги  розслідуванню,  через  що  запит  виглядає  як  привід  для  недопустимого  збирання  доказів  («fishing  expedition»)  (Рішення  Федерального  суду  142  II  161  E.  2.1.2  с.  166  і  далі.;  139  II  404  E.  7.2.2  с.  424;  136  IV  82  E.  4.1  с. 85). Відповідь на питання, чи потрібні затребувані відомості  для  кримінального  провадження  у  країні,  яка  надсилає  запит,  або  чи  будуть  вони  корисні  для  цього,  зазвичай  має  віддаватися  на  розсуд  органів  влади  цієї  держави.  Оскільки  держава,  до  якої  надійшов  запит,  як  правило,  не  має  засобів  для  визначення  доцільності  певних  доказів  у  провадженні,  яке  виконується  в  іншій  країні,  вона  покладається  в  цьому  відношенні  на  оцінку  органів,  які  ведуть  розслідування,  і  зобов’язана  передати  державі,  що  надсилає  запит,  усі  матеріали,  які  можуть  стосуватись  обставин  справи,  викладених  у  запиті  на  надання  правової  допомоги;  передачі  не  підлягають  лише  ті  матеріали,  які  точно  не  мають  відношення  до  кримінального  провадження  в  іншій  країні  (так  звана  потенційна  можливість  віднесення;  Рішення  Федерального  суду  136  IV  82  E.  4.4  с.  86;  134  II  318  E.  6.4; ​128  II  407​ E.  6.3.1  с.  423; ​TPF  2009  161​ E.  5.1  с.  163  з  іншими  примітками).  При  цьому  слід  також  враховувати,  що  для  кримінального  провадження  в  іншій  країні  можуть  мати  значення не тільки звинувачувальні, але й виправдувальні  матеріали,  щоб  за  потреби  спростувати  висунуту  підозру  (​TPF  2011  97​ E.  5.1  с.  106  з  іншими  примітками).  При  цьому  орган,  до  якого  надійшов  запит  про  надання  правової допомоги, не може виходити за рамки вимог, установлених  у  запиті  на  надання  правової  допомоги  (заборона  на  перевищення  заданих  вимог;  Рішення  Федерального  суду  136  IV  82  E.  4.1  с.  85  і  далі).  У  судовій  практиці  наразі  використовується  таке  уточнення  цього  принципу,  що  запит  на  надання  правової  допомоги  може  викладатися  співмірно  до  мети  потрібної  правової  допомоги,  доки  виконуються  всі  передумови  для  забезпечення  правової  допомоги.  Таким  чином  можна  уникнути  необхідного  в  інших  випадках  доповнення  до  запиту  на  надання  правової  допомоги  (Рішення  Федерального  суду  136  IV  82  E.  4.1  с.  86;  див.  у  цілому  також ​TPF  2009 161​ E. 5.1 с. 164).  Для  необхідного  відокремлення  документів  виконавчий  орган  спирається  на  умови  власника  документів,  який  не  лише  має  право  на  участь  у  розподілі  документів  у  вищеназваному  розумінні  (див.  вище  п.  7.2),  але й зобов’язаний  надавати  підтримку  в  цьому  органу  влади,  що  надає  правову  допомогу (див. Рішення  Федерального  суду  ​130  II  14​ E.  4.3  с.  16  і  далі.; ​126  II  258​ E.  9b/aa  с.  262; ​122  II  367​ E.  2d  с.  372,  кожне  з  примітками). Особа,  якої  стосуються  заходи  з  надання  правової  допомоги,  зобов’язана  вже  на  етапі  виконання  запиту  (або  розпорядження  органа  першої  інстанції  з  надання  правової  допомоги)  за  потреби  сприяти  належному  відокремленню  вилучених  документів,  своєчасно  та  по  суті  подавати  заперечення  проти  виконавчих  органів  у  рамках  прав  сторін  щодо  передачі  окремих документів  (або  їх  частин),  які  є  вочевидь  зайвими  для  кримінального  розслідування,  а  також  у  достатній  мірі  обґрунтовувати  ці  заперечення  (Рішення  Федерального  суду  ​122  II  367​ E.  2c  с.  371  і  далі).  Це  особливо  стосується  випадків  комплексного  розслідування  з  великою  кількістю  документів. Якщо  позивач  не  виконує  цих  обов’язків,  він  втрачає  своє  право  на  оскарження. Це  зобов’язання  діє  також  і  у  випадку,  коли  особа,  якої  стосується  передача  доказів,  дізналася  про  це  лише  після  видачі  остаточного  розпорядження  й  лише  тоді  отримала  можливість  обґрунтувати  свої  заперечення  проти  передачі.  Якщо  в  подальшому  вона  під  час розгляду  скарги  заявляє  про  порушення  своїх  прав,  як  сторони  процесу,  і  принципу  співмірності,  і  при  цьому  не  наводить  своїх  конкретних  заперечень  проти  передачі  окремих  документів,  це  розглядається  як  невиконання  нею  своїх  обов’язків,  унаслідок  чого  вона  втрачає  своє  право  на  оскарження  під  час  розгляду  скарги. Інстанція,  що  розглядає  скаргу,  не  вивчає  за  власною  ініціативою  документи,  які  могли  би  розцінюватися  (з  достатньою  впевненістю)  як  несуттєві  для  провадження  в  іншій  країні  (Рішення  Федерального  суду  ​130  II  14​ E.  4.3  с. 16; ​126  II  258​ E. 9b/aa  с.  262;  Вироки  Федерального  суду  ​1A.223/2006​  від  2  квітня  2007  року,  E.  4.1,  а  також ​1A.184/2004​ від 22 квітня 2005 року, E. 3.1).  Як  уже  пояснювалося  вище  в  п.  7.2,  згідно  з  судовою  практикою  вважається  достатнім,  коли  правомочній  особі  надається  можливість  для  викладення  своєї  позиції  відносно  відокремлення  документів  у  письмовій  формі. Як  правило,  власнику надається для цього термін, який може бути стислим, щоб  він  міг  навести  аргументи  стосовно  кожного  окремого  документа,  який,  на  його  думку,  не  повинен  передаватися  (Рішення  Федерального  суду  ​130  II  14​ E. 4.4).  9.3 ​​Позивач  не  виконав  вищеназваних  обов’язків  у  процесі  надання  правової  допомоги,  попри  те,  що  його  право  на  судове  слухання  не  було  порушене  в  жодному  з  аспектів  надання  правової  допомоги,  і  він,  зокрема,  мав  можливість  викласти  свою  позицію  відносно  відокремлення  документів  (див.  вище  п.  7.3).  Унаслідок  цього  позивач  втратив  своє  право на оскарження під  час розгляду скарги.  10.  10.1 ​​Позивач  заявляє  протест у зв’язку з тим, що Антикорупційне бюро нібито не є  органом  юстиції,  уповноваженим  для  подання  запиту  на  надання  правової  допомоги (акт 1 с. 7, с. 11 і наступні).  Він  обґрунтовує  це  тим,  що  Антикорупційне  бюро  нібито  було  створене  парламентом  ​України  в  рамках  боротьби  з  корупцією  і  також  підпорядковується  парламенту  та  не  є  незалежним (акт 1 с. 11 і далі). У своїй  репліці  позивач  наводить  твердження,  що  згідно  зі  ст.  545  ч.  1  ​Кримінально-процесуального  кодексу  ​України  Антикорупційне  бюро  не  може  виконувати  функції  центрального  органа  в  питаннях  міжнародної  співпраці  й  подавати  запит  на  надання  правової  допомоги  в  рамках  своєї  діяльності.  ФУЮ  начебто  не  уточнювало  самостійно  жодної  інформації  про  Антикорупційне  бюро  й  не  намагалося  також  отримати  відомості  про  Антикорупційне  бюро  та  сумнівне  кримінальне  провадження  через  Міністерство  іноземних  справ.  Далі  позивач  оскаржує  те,  що  запит  із  надання  правової  допомоги  був  поданий  у  зв’язку  з  кримінальним  провадженням,  у  якому  суддя  міг  би  бути  відкликаним  (акт  13  с. 5). Потім він  наводить  рішення  суду  від  11  січня  2017  року  українською  мовою  з  копією  перекладу  на  англійську,  у  якому  суд  висловлюється  щодо  закриття  відкритого  Антикорупційним  бюро  11  грудня  2015  року  й  зареєстрованого  в  державному реєстрі провадження (акт 13 с. 3; акт 13.1).  10.2 ​​Відповідно  до  ст.  1  п.  1  ​Європейської  конвенції  про  взаємну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах  сторони  угоди  зобов’язуються  надавати  один  одному  максимально  можливу,  згідно  з  положеннями  цієї  угоди,  правову  допомогу  в  усіх  провадженнях  відносно  злочинних  дій,  переслідування  яких  у  момент подання запиту на надання правової допомоги  входить  до  компетенції  органів  юстиції  країни,  яка  робить  запит. Згідно зі ст.  24  ​Європейської  конвенції  про  взаємну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах  разом  зі  ст.  6  другого  додаткового протоколу до неї, кожна сторона  угоди  може в будь-який момент подати на ім.’я генерального секретаря Ради  Європи  заяву,  де  було  б  зазначено  органи  влади,  які  розглядаються  як  органи  юстиції  в  розумінні  даної  угоди.  Згідно  із  заявою  ​України​ від  11  березня  1998  року  відносно  ст.  24  ​Європейської  конвенції  про  взаємну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах,  як  органи  юстиції  в  розумінні цієї  угоди  розглядаються  всі  суди,  прокуратура  та  органи,  до  компетенції  яких  входить досудове розслідування.  10.3 ​​Згідно  з  власними  роз’ясненнями  в  запиті  на  надання  правової  допомоги  Антикорупційне бюро веде досудове кримінальне розслідування, спираючись  на  українське  кримінально-процесуальне  право.  Підстав  не  довіряти  цим  даним  українського  органа  влади  немає.  Заперечення  позивача  являють  собою  лише  бездоказові  твердження,  які  не  можуть  у  принципі  ставити  під  сумнів  дані  українського  органа  влади.  Як  справедливо  підкреслює  відповідач  (акт  15  с.  2),  представлені  позивачем  документи  ще  більше  підтверджують  той  факт,  що  дії  C.  є  предметом  згаданого  розслідування  в  Україні​.  Згідно  з  ними,  попри  заяви  позивача,  Антикорупційне  бюро  діє  як  орган  юстиції  в  розумінні  Європейської  конвенції  про  взаємну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах.  Окрім  того,  згідно  з  українським  законодавством  Антикорупційне  бюро  з  кінця  2014  року  виконує  функції  центрального  органа  в  питаннях  міжнародної  співпраці  й  подає  в  ході  досудових  розслідувань  запити  на  надання  правової  допомоги  у  кримінальних  провадженнях  через  злочинні  дії,  які  входять  до  його  компетенції.  Згідно  з  вищесказаним  право  Антикорупційного  бюро  на  подання  запитів  про  надання  правової  допомоги  відносно  предмету  провадження є безсумнівним.  11.  11.1 ​​Позивач  заявляє  протест  у  зв’язку  з  тим,  що  через  політичні  інтереси  Антикорупційного  бюро  та  його  самоправні  дії  не  задовольняється  застереження  про кваліфікацію злочину (акт 1 с. 14). Існує начебто небезпека  того,  що  документи  та  інформація  будуть  прямо  чи  опосередковано  використані  для  інших  судових  втручань  (за  даними  парламенту),  якщо  це  вже не відбулося (акт 1 с. 15).  11.2 ​​Принцип  кваліфікації  злочину  регулюється  у  ст.  2  ​Європейської  конвенції  про  взаємну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​.  Згідно  з  нею,  у  правовій  допомозі  може  бути  відмовлено,  серед  іншого,  коли  запит  стосується  злочинних  дій,  які  держава,  до  якої  надійшов запит, розглядає як  політичні  або  пов’язані  з  такими  правопорушення,  або  як  фінансові  злочини  (ст.  2  літ.  a  ​Європейської  конвенції  про  взаємну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​).  Відносно  цього  визначення  Швейцарія  зберегла  за  собою,  зокрема,  право  надавати  правову  допомогу  на підставі Європейської  конвенції  про  взаємну  правову допомогу у кримінальних справах лише за тієї  умови,  що  результати  збору  інформації,  проведеного  у  Швейцарії,  та  відомості,  що  містяться  в  переданих  документах  або  матеріалах,  можуть  використовуватися  виключно для з’ясування й оцінювання тих злочинних дій,  які  були  зазначені  в  запиті  на  надання  правової  допомоги  (застереження  до  ст.  2  літ.  a  ​Європейської  конвенції  про  взаємну  правову  допомогу  у  кримінальних справах​). Це формулювання відповідає ст. 67 ч. 1  у поєднанні  зі  ст.  3  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах  (Рішення  Федерального  кримінального  суду ​RR.2007.14​ від  25  квітня  2007  року, E. 5.2).  11.3 ​​Відповідач  навів  у  оскаржуваному  остаточному  розпорядженні  прийняте  застереження  про  кваліфікацію  злочину.  Дотримання  принципу  кваліфікації  злочину  країнами-підписантами  Європейської  конвенції про взаємну правову  допомогу  у  кримінальних  справах  є  очевидною  умовою  згідно  з  принципом  міжнародно-правової  відповідальності,  яка  не  потребує  додаткових  беззаперечних  гарантій  (див.  Рішення  Федерального  суду ​115  Ib  373​ E.  8  с.  377;  Вирок  Федерального  суду ​1A.112/2004  від  17  вересня  2004  року,  E.  5.2;  TPF ​RR.2007.60​ від  25  липня  2007  року E. 3.2; ​RR.2007.112​ від 19 грудня 2007  року E. 5.1).  11.4 ​​На  даний  момент  немає  жодних  підстав  вважати,  що ​Україна​ ігнорує  застереження  про  кваліфікацію  злочину  й  використовує  отримані  відомості,  наприклад,  для  переслідування  протиправних  дій,  які  не  є  предметом  відповідного запиту на надання правової допомоги.  12.  12.1 ​​Позивач  висуває  різноманітні  звинувачення  Антикорупційного бюро та його проваджень.  по  відношенню  до  За  його  словами,  Антикорупційне  бюро  не  забезпечує  в ​Україні  чесного  провадження  справ.  Антикорупційне  бюро  намагається  отримати  зізнання  всіма  засобами.  Для  цього  також  використовується  і  залучення  засобів  масової  інформації  (акт 1 с. 14). Детективи Антикорупційного бюро не завжди  дотримуються  рамок  закону  —  ні  в  ​Україні​,  ні  за  кордоном.  Вони  добувають  інформацію  частково  нелегальним  шляхом  (акт  1  с.  13).  Тільки  так  можна  пояснити  те,  що  у  зв’язку  з  проханням  відповідача  до  Чеської  Республіки  щодо  правової допомоги інформація та документи, вилучені під час обшуків у  В.,  «можливо»  потрапили  через  залучені  поліцейські  органи  до  Антикорупційного бюро та, врешті, до преси в Чеській Республіці та в ​Україні​ .  Крім  того,  подив  викликає  те,  що  в  запит  Антикорупційного  бюро  щодо  правової  допомоги  від  29  лютого  2016  року  вже  включено  детальну  інформацію  та  зміст  документів,  якими  володіє  тільки відповідач (акт 1 с. 13).  Слід  нібито  виходити  з  того,  що  або  відповідач  тобто  його  працівники  знаходилися  в  контакті  з  Антикорупційним  бюро  та  надали в розпорядження  інформацію  й  документи  Антикорупційному  бюро,  або  набагато  ймовірнішим  є  неправомірне  здобуття  інформації  самим  Антикорупційним  бюро.  Так  чи  інакше,  відбулося  здобуття  інформації  Антикорупційним  бюро  і  воно  було  неправомірним  (акт  1  с.  13  і  далі).  Нелегальне  добування  інформації  Антикорупційним  бюро  згідно  з  повідомленнями  в  мережі  Інтернет  не  є  чимось  незвичним.  Антикорупційне  бюро  не  турбується  про  правовий  порядок  та  про  правовий  захист  осіб,  яких  це  стосується.  Антикорупційне  бюро  начебто  було  створено  під  зовнішнім  тиском  політики  боротьби  з  корупцією,  щоб  можна  було  отримувати  закордонну  фінансову  допомогу.  Однак  воно  ще  й  використовується  в  боротьбі  за  владу,  тобто  для  усунення  політичних конкурентів (акт 1 с. 14).  12.2 ​​Відповідно  до  Статті  2  літ.  a  Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах відмова  у  проханні  про  співпрацю  у  кримінальних  справах  відбувається  тоді,  коли  є  підстави  вважати, що провадження в іншій  країні  не  відповідає  процесуальним  принципам,  визначеним  в  Європейській  конвенції  прав людини або в Міжнародному пакті від 16 грудня 1966 року про  громадянські  та  політичні  права  (Пакт  ООН  II; ​SR  0.103.2).  Застосування  Статті  2  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​ ставить  на  меті  уникнення  того,  щоб  Швейцарія  шляхом  виконання  правової  допомоги  в рамках міжнародної співпраці підтримувала проведення  таких  кримінальних  проваджень,  в  яких  переслідуваним  особам  не  забезпечуються  мінімальні  гарантії,  на  які вони мають право в демократичній  державі,  та,  зокрема,  мінімальні  гарантії,  викладені  в  Європейській  конвенції  з  прав  людини,  або  проведення  таких  кримінальних  проваджень,  які  порушують  міжнародний  «публічний  порядок»  (див.  Рішення  Федерального  суду  ​111  Ib  138​ і  наступні,  Рішення  Федерального  суду  ​109  Ib  64​ і  наступні,  Рішення  Федерального  суду  ​108  Ib  408​ і  наступні,  крім  того  –  Вирок  Федерального суду A.156/1987 від 1 червня 1987 року, E. 7a).  З  цієї  постановки  цілей  виходить,  що  окремі  порушення процесуальних принципів у  ході  слідства  в  іншій  країні  самі  по  собі  не  є  достатніми  для  того,  щоб  виключити  можливість  правової  допомоги;  першочерговим  завданням  касаційних  інстанцій  держави,  яка  звертається  із  запитом  про  правову  допомогу,  є  виправлення  й  коригування  таких  процесуальних  помилок,  а  також  забезпечення  для  обвинуваченого  в  будь-якому  випадку  гарантовано  чесного  кримінального  провадження  (Рішення  Федерального  суду ​1A.278/1997​від  19  лютого 1998 року, E. 6b). Відмова у правовій допомозі  є  виправданою  тільки  тоді,  коли  закордонне  кримінальне  провадження  загалом  не  забезпечує  мінімальних  гарантій,  викладених  у  Європейській  конвенції з прав людини та в Пакті ООН II.  Запит  про  правову  допомогу  відхиляється  також  на  підставі  Статті  2  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​,  якщо  існують  підстави  вважати,  що  провадження  за  кордоном  (літ.  b)  виконується  для  того,  щоб  переслідувати  або  покарати  особу за її політичні погляди, у зв’язку  з  її  приналежністю  до  певної  соціальної  групи  або  з  причин  приналежності  її  до  певної  раси,  релігії  чи  національності  (літ.  c)  та  може  призвести  до  того,  що  становище  такої  особи  погіршиться  з  однієї  з  причин,  указаних  у  пункті  (літ.) b, або (літ.) d, або має інші значні недоліки.  При  цьому,  відповідно  до  усталеної  судової  практики,  на  статтю  2  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​ у  принципі  можуть  посилатися  тільки  ті  особи,  стосовно  яких  висунуто  вимогу  щодо  їх  видачі  іншій  державі  або  щодо  передачі  їх  справ  до  міжнародного  суду. Якщо мова  йде  про  передачу  доказів,  то  на  статтю  2  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​ обвинувачений,  який  перебуває  на  території  держави,  яка  здійснює  запит  на  правову  допомогу,  може  посилатися  тільки  тоді,  коли  він  може  висунути  претензію  щодо  того,  що  він  піддається  небезпеці  порушення  його  процесуальних  прав. На  відміну  від  цього,  загалом  юридичні  особи  та  фізичні  особи,  які  перебувають  за  кордоном,  або  перебувають  на  території  держави,  яка  здійснює  запит  про  правову  допомогу,  без  наявності  для  них  такої  небезпеки,  у  принципі  не  можуть  посилатися  на  статтю  2  ​Закону  про  міжнародну  правову допомогу  у  кримінальних  справах​   (Рішення  Федерального  суду ​130 II 217​ E. 8.2 с. 227 і  далі  з  іншими  примітками;  Рішення  Федерального  суду ​1C_103/2009​ від  6  квітня  2009  року,  E.  2; ​1C_70/2009​ від  17  квітня  2009  року,  E.  1.2; ​1A.43/2007​ від  24  липня  2007  року  E.  3.2; ​1A.212/2000​ від  19  вересня  2000 року E. 3a/cc).  Відповідно  до  останньої  практики  судочинства  Апеляційної  палати  юридична  особа  також  може  посилатися  на  статтю  2  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​,  якщо  вона  сама  є  обвинувачуваною  в  кримінальному  провадженні  в  іншій  країні.  Проте  при  цьому  можливість  її  позову  (скарги,  протесту)  обмежується,  природним  чином,  порушенням  права  на  чесне  провадження  відповідно  до  Статті  6  ​Європейської  конвенції  з  прав  людини​ (TPF ​RR.2015.318​ від  1  липня  2016 року E. 4.2 та 4.3,  передбачені для публікації).  Обвинувачений  у  рамках  провадження  в  іншій  країні має обґрунтовано довести, що  він  має  об’єктивне  та  серйозне  побоювання  щодо  вагомих  порушень  прав  людини  у  державі,  яка  здійснює  запит  на  правову  допомогу  (Рішення  Федерального  суду ​130  II  217​ E.  8).  Абстрактних  тверджень  недостатньо.  Позивач  має  уточнити  кожну  свою  окрему  заяву  (Вирок  Федерального  суду ​1A.210/1999​ від 12 грудня 1999 року, E. 8b).  12.3 ​​У  випадку  позивача  мова  йде  про  юридичну  особу  з  реєстрацією  в  Панамі  і,  таким  чином,  поза  територією  держави,  яка  звернулася  із  запитом  про  правову  допомогу.  Сам  він  не  є  особою  чи  особами,  звинуваченими  у  кримінальному  провадженні,  яке  виконується  в ​Україні​.  Виходячи  з  цієї  ситуації, вказана особа не може посилатися на власні, гідні захисту, інтереси,  які  виходять  із  указаних  нею  положень.  Скаргу  позивача  на  те,  що  правова  допомога  порушує  наявну  статтю  2  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​,  відповідно  до  вказаного  вище,  ​не  слід  задовольняти  (так  само  чітко  про  це  свідчить  і  Вирок  Федерального  суду ​1C_376/2016​ від 5 жовтня 2016 року, E. 2.2).  13.  13.1 ​​Позивач  заявляє  в  рамках своєї скарги на упередженість, що принцип ​"ne bis  in  idem"  ​нібито  забороняє  кримінальне  провадження  в ​Україні​ та  подібне  провадження  в  Швейцарії  у  зв’язку з однаковими обставинами справи особи  C.  (Стаття  66  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​).  ​Україна​ не  надає  жодної  правової  допомоги  в  цій  ситуації  (застереження  b  до  Статті  2  ​Європейської  конвенції  про  взаємну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​).  Швейцарія  також  —  не  тільки  через  застереження   ​України​,  а  й  через  власне  застереження  має  відхилити  правову  допомогу  (застереження  a  до  Статті  2  ​Європейської конвенції про  взаємну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​).  ФУЮ  начебто  не  виконало  цього  з  незрозумілих  причин.  Відповідач  із  міркувань  власної  користі  не  є  зацікавленим  у  відхиленні,  тому  що  він  для  власного  кримінального  провадження  хотів  би  отримати  вигоду  з  кримінального  провадження в ​Україні​(акт 1 с. 8 f.).  13.2 ​​Відповідно  до  Європейської  конвенції  про  взаємну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах  принцип  "ne  bis  in  idem"  не  є  причиною  виключення.  Швейцарія  внесла  в  Європейську  конвенцію  про  взаємну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах  потестативне  (довільне)  застереження   щодо  застосування  Статті  2  літ.  b   Європейської  конвенції  про  взаємну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах  ​на  користь  власного  кримінального  переслідування​,  відповідно  до  якої  вона  залишає  за  собою  право  відхилити  правову  допомогу,  якщо  через  дії,  які  лежать  в  основі  запита  про  правову  допомогу,  проти  того  самого  обвинувачуваного  також  виконується  кримінальне  провадження  у  Швейцарії  або  видано  рішення  на  основі  кримінального  права,  яким  цій  дії  та  його  вині  обвинувачуваного  дано  матеріальну оцінку.  Цю  потестативну  умову ​на  користь  власного  кримінального  переслідування​ було  знову  ж  послаблено  у  статті  5  ч.  1  літ. a п. 1  та 2  ​Закону про міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​ на  користь  правової  допомоги  та  обмежено  випадками  виправдувального  вироку,  який  вже  відбувся,  а  також  припинення  провадження  у  відповідних  випадках  з  матеріально-правових  причин,  з  причин  відмови  від  санкцій  або  у  зв’язку  з  попереднім  рішенням  про  незастосування  санкцій.  У  зв’язку  з  кримінальними  провадженнями,  які  ще  є  підсудними  у  Швейцарії,  правову  допомогу  може  бути  відхилено  відповідно  до  статті  66  ч.  1  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​,  якщо  переслідуваний  знаходиться  у  Швейцарії,  і  через  дії  тут,  яких  стосується  запит  про  правову  допомогу,  вже  є  підсудне  кримінальне  провадження.  Відповідно  до  ч.  2  правову  допомогу  можна  надати,  якщо  провадження  в  іншій  країні  спрямоване  не  тільки  на  обвинувачуваного,  який  перебуває  у  Швейцарії,  або  якщо  виконання  прохання про правову допомогу служить зняттю з нього обвинувачення.  Загалом  (у  рамках  процедури  правової  допомоги)  на  принцип  "ne  bis  in idem" може  посилатися  тільки  та  особа,  яка  є  під  кримінальним  переслідуванням  у  державі,  що  висунула  запит  про  правову  допомогу  (Вирок  Федерального  суду ​1A.5/2007​ від  25  січня  2008  року,  E.  2.4  та  3.5).  Правда,  у  сфері  застосування  Європейської  конвенції  про  взаємну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах  також  і  ця  особа  не  може  заперечувати  надання  правової  допомоги  із  посиланням  на  принцип  "ne  bis  in  idem",  якщо  кримінальна  справа,  у  зв’язку  з  якою  є  запит  до  Швейцарії  про  надання  правової  допомоги,  вже  є  предметом  кримінального  провадження  не  у  Швейцарії,  як  у  державі,  до  якої  йде  такий  запит  про  правову  допомогу,  а  у  державі,  яка  висунула  такий  запит,  або  була  чи  є  у  третій  державі  (Вирок  Федерального  суду ​1A.142/1999​ від  30  серпня  1999  року,  E.  4;  див.  також  Z ​IMMERMANN​ ,  у  зазн.  місці.,  с.  614).  Особа,  якої  це  стосується, матиме змогу  позиватися  у  відповідного  судді  щодо  заборони  подвійного  покарання  (див.  Вирок Федерального суду ​1A.142/1999​  від 30 серпня 1999 року, E. 4b).  13.3 ​​У  першу  чергу  слід  зазначити,  що  позивач  не  знаходиться  під  кримінальним  слідством  ні  в  Швейцарії,  ні  в ​Україні​ ,  у  зв’язку  з чим він у принципі не може  посилатися  на  основне  положення  «ne bis in idem». Що ж стосується самого  C.,  то  позивач  не  стверджує,  не  говорячи  вже  про  якісь  підтвердження,  що  ця  особа  перебуває  в  Швейцарії.  Позивач  тільки  повідомляє,  що  вказана  особа  «неодноразово»  була  у  Швейцарії  (акт  13  с.  5).  ФУЮ  справедливо  підкреслює,  що  результатом  порівняння  кримінальних  проваджень  у  Швейцарії  з  провадженням  в ​Україні​ є  те,  що  звинувачення  у  певних  діях  спрямоване  не  проти  однієї  й  тієї  ж  особи.  Антикорупційне  бюро  подало  запит  на  отримання  правової  допомоги  у  зв’язку  з  кримінальним  провадженням  проти  групи  осіб через підозру грошового підкупу, а не тільки  для  отримання  правової  допомоги  для  українського  кримінального  провадження  проти  C.,  проти  якого  відповідач  уже  веде  розслідування.  На  основі  вказаного  вище  є  очевидним  те,  що  у  випадку чинного кримінального  провадження  в ​Україні​  в  даному  випадку  не  виконуються  передумови ​ для  можливої  відмови  в  наданні  правової  допомоги,  вказані у статті 5 ч. 1 літ. a  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах  ​ (у  поєднанні  з  потестативним  (довільним)  запереченням  у  літ.  a  до  статті  2   Європейської  конвенції  про  взаємну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​.  14.  14.1 ​​З  метою  обґрунтування  своєї  Заяви  1  (акт  1  с.  2),  відповідно  до  якої  ФУЮ  мало  би  замість  відповідача  апеляції/відповідача  скарги  звернутися  до  іншого  державного  органу  щодо  виконання  українського  запиту  про  отримання  правової  допомоги,  де  можливо  мав  би  бути  відвід  керівного  прокурора  Федерації  у  випадку  відповідача  скарги,  позивач/подавець скарги  наголошує,  що  представник  відповідача  скарги  є  зацікавленою  особою.  (акт  1 с. 8 і наступні).  Відповідач  скарги  перебуває  в  колізії  інтересів,  тому  що  він,  з  однієї  сторони,  виконує  кримінальне  провадження  ,  а,  з  іншої  сторони,  має  прийняти  рішення  про  виконання  покарань  у  рамках  запиту  про  отримання  правової  допомоги  з  боку  Антикорупційного  бюро  (акт  1  с.  8).  Вагомішими  є  ті  колізії  інтересів,  які  виникають  у  зв’язку  з  допущенням  політичних  впливів  (втручання  українських  парламентарів,  посла  Швейцарії  і  т. п.).  Також  і  в  процесі  передачі  документів  ​Україні​ можуть  виникати  колізії  інтересів,  тому  що  відповідач  скарги  буцімто  хоче  підтримати  ймовірне  кримінальне  провадження  в ​Україні​ ,  щоб  досягти  результатів  для  швейцарського  кримінального  розслідування,  незалежно  від  прав  осіб,  яких  це  стосується  (акт  1 ст. 8). До цього додаємо ще й те, що федеральний прокурор, який веде  кримінальне  провадження,  має  бути  зацікавленим.  Він  тільки  остільки  задовольняє  вимогу  позивача  щодо  ознайомлення  з  документами  в  рамках  даного  запиту  на  отримання  правової  допомоги,  оскільки  йде  мова  про  формальну  передачу  документів  Антикорупційному  бюро.  Зате  він  надає  інформацію  та  можливість  ознайомлення  з  документами  журналістам,  політикам  та,  ймовірно,  також  послу  Швейцарії  в  Києві  (акт  1  с.  9).  До  цього  додається  те,  що  відповідач  скарги  у  своєму  запиті  до  ​України​ про  надання  правової  допомоги  вже  надав  найважливіші  документи  (акт  1  с.  10).  Федеральний  прокурор,  який  веде  кримінальне  провадження,  очевидно  бажає  за  допомогою  залучення  преси  в ​Україні​ справити  певний  тиск,  без  того,  щоб  особи,  яких  це  стосується,  могли  чинити  спротив,  тому  що  керівний  федеральний  прокурор  у  власному  кримінальному  провадженні  не  просувається вперед (акт 1 с. 11).  Як  уже  викладено  в  пункті  13,  позивач,  крім  того,  обґрунтовує  зацікавленість  тим,  що  Швейцарія  мала  би  відхилити  правову  допомогу  не  тільки  через  застереження ​України​,  а  й  також  через  власне  застереження  (застереження  a  до  ст.  2   Європейської  конвенції  про  взаємну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​).  ФУЮ  не  виконало  цього  з  незрозумілих  причин.  Відповідач  скарги  з  міркувань  власної  користі  не  має  зацікавленості  у  відхиленні,  тому  що  він  хотів  би  отримати  для  власного  кримінального  провадження  користь  від  кримінального  провадження  в ​Україні​   (акт  1  с.  8  і  далі).  На  завершення  позивач  повідомив,  що  з  урахуванням  зазначених  прецедентів  із  пресою  та  передачі  інформації  та  документів,  непрозорої  ролі  відповідача  у  зв’язку  із  запитом  на  отримання  правової  допомоги з боку Антикорупційного  бюро,  а  також  латентної  колізії  інтересів  у  випадку  відповідача  скарги  та  постійного  нехтування  процесуальними  правами  позивача  (неможливість  ознайомлення  з  документами,  незабезпечення  права  на  участь, заперечення  правового  заслуховування)  слід  виконати  відвід  керівного  федерального  прокурора,  якщо  завдання  виконання  запиту  на  отримання  правової  допомоги не отримає інший орган (акт 1 с. 11).  14.2 ​​Апеляційна  палата  на  підставах  статті  59  ч.  1  літ.  b  ​Кримінально-процесуального  кодексу  у  поєднанні  зі  статтею  25  ч.  1  ​Закону  про  міжнародну  правову  допомогу  у  кримінальних  справах​ відповідає  за  оцінку  даної  заяви  щодо  відводу  (див.  Рішення  Федерального  кримінального  суду   ​RR.2016.32​-35  від  27 квітня  2016 року, E.  2.5; ​RR.2012.169​ від  14  вересня  2012  року,  E.  1.2.2).  На  підставах  статті  10 ч.  1  Закону  про  адміністративні  процедури  в  поєднанні  зі  статтею  12  ч.  1  речення  1  Закону  про міжнародну правову допомогу у кримінальних справах  має  відбутися  матеріальна  оцінка  висунутого  проти  федерального  виконавчого  органа  прохання  про  відвід  (Рішення  Федерального  кримінального суду ​RR.2012.169​ від 14 вересня 2012 року, E. 2.2).  14.3 ​​Відповідно  до  федерального  судочинства  на  підставах  чинного  також  і  для  приватних  осіб  принципу  сумлінності  тлумачення  та  виконання  обов’язків,  заборони  правового  зловживання  (стаття  5  ч.  3  К​онституції  Швейцарської  конфедерації​)  вимагається,  щоб  причини  відводу  висувались  як  претензія  якомога  скоріше,  тобто  після  першої  ж  можливості,  коли  про  них  стало  відомо.  Той,  хто не повідомляє негайно про даний недолік після того, як йому  про  нього  стало  відомо,  та  мовчазно  пов’язує  себе  участю  у  процесі,  з  власної  вини  втрачає  право  претензії  на  посилання  на  ймовірно  порушені  положення  про  відвід  або  заміну  зацікавленої  особи  (Рішення  Федерального  суду  141  III  210  E.  5.2  с.  216; ​132  II  485​ E.  4.3  с.  496  з  іншими  примітками;  Вирок  Федерального  суду ​2C_972/2015​ від  30  березня  2016  року,  E.  2.1.2;  Рішення  Федерального  кримінального  суду ​RR.2007.77​ від  29  жовтня  2007  року,  E.  3.1;  див.  також   «​BREITENMOSER/SPORI  FEDAIL»  :  Waldmann/Weissenberger  (видав.),  VwVG-Коментар  судової  практики,  2  видання,  Цюріх/Базель/Женева  2016, ст.  10  ​Закону  про  адміністративні  процедури​ н.  104; ​FELLER​, коментар  до  Федерального  закону  про  адміністративні  процедури,  Цюріх/Санкт-Галлен  2008,  ст..  10  ​Закону  про  адміністративні  процедури​ н.  35; ​KIENER/RÜTSCHE/KUHN​,  Публічне  процесуальне право, 2 видання, Цюріх/Санкт-Галлен 2015, н. 554).  14.4 ​​Позивачу  вже  багато  років  відомо,  що  відповідач  веде  проти  C.  кримінальне  провадження,  у  якому,  серед  іншого,  було  накладено  арешт  на  рахунки  позивача.  Позивачу  листом  від  12  вересня  2016  року  було  доведено  до  відома  про  процедуру  правової  допомоги.  Одночасно  з  цим  позивач  довідався,  що  відповідач  –  додатково  до  його  ролі  у  кримінальному  провадженні  –  у рамках процедури надання правової допомоги є виконавчим  органом.  При  цьому  слід  врахувати, що юридичний представник особи C. ще  у  2015  році  в  рамках  кримінального  провадження  відповідача  висував  звинувачення  стосовно  того,  що  в ​Україні​ залучалася  преса  та  допускався  політичний  вплив  (див. ​ BB.2015.128​ від  28  квітня  2016  року).  Оскільки  позивач  у  даній  скарзі  від  21  листопада  2016  року  заявляє,  що  йому  «до  недавнього  часу»  не  було  відомо  про  ці  перебіги  подій,  то  такі  повідомлення  позивача  виявляються  негідними  довіри  (недостовірними).  Після  отримання  вказаного  вище  листа  від  12  вересня  2016  року  позивачеві  вже  було  відомо  про  обставини,  які  на  його  думку,  з  огляду  на  процедуру  надання  правової  допомоги,  обґрунтовували  б  колізію  інтересів  у  випадку  відповідача.  Прохання  відводу,  висунуте  спільно  зі  скаргою  від 21 листопада 2016 року, є  у  зв’язку  з  вищевказаним  очевидно  запізнілим.  Відповідно  до  вказаного  вище, скаргу не слід задовольняти.  15. ​​Претензій  щодо  інших  перешкод  наданню  правової  допомоги  або  не  надано,  або  очевидних  перешкод  немає.  Оскаржену  видачу  доказів  відповідно  до  вказаного  вище слід, як підсумок, визнати правомірною. Відповідно до цього,  скарга  виявляється  загалом необґрунтованою і її, як наслідок, слід відхилити,  якщо мова йде про відповідь на неї.  16.  16.1 ​​Позивач  висуває  у  своїй  заяві  3,  що  незалежно  від  заяв  1  і  2  слід  зняти  або  зобов’язати  відповідача  зняти  арешт  із  рахунку  в  банку  D  у  Цюріху  на  суму  до  100'000  швейцарських  франків  із  метою  сплати  передоплати  на  судові  витрати  вповноваженому  представнику,  або,  можливо,  позивачу  слід надати  дозвіл на безоплатну позовну судову процедуру (акт 1 с. 2).  16.2 ​​Розпорядження  стосовно  арешту  майнових  цінностей  від  1  листопада  2016  року  було  винесено  після  оскарженого  остаточного  розпорядження  від  19  жовтня  2016  року  і  воно  не  є  предметом  даної  скарги.  Уже  з  цієї  причини  в  цій  позовній  процедурі  не  може  прийматися  рішення  про  заявлене  часткове  звільнення фінансових засобів від арешту.  16.3 ​​У  скарзі  позивач  повідомив,  що  він  не  володіє  жодним  іншим  майном,  крім  того,  яке  підлягає  арешту  рахунку  в  рамках  швейцарського  провадження  та  в  рамках процедури надання правової допомоги. Якщо не буде надано дозвіл  на  звільнення  від  арешту  заявленої  грошової  суми,  то  позивач  не  зможе  виконати  відповідну  передоплату  за  судові  витрати  (акт  1  с.  18).  Правда,  2  грудня  2016  року  в  рамках  даної  процедури  оскарження  було  виконано  передоплату  за  витрати,  у  зв’язку  з  чим  імовірне  прохання  щодо  безоплатного  провадження  процедури  оскарження  (в  сенсі  безоплатного  судочинства) слід розглядати як застаріле.  16.4 ​​Якщо  позивач  своєю  заявою  можливо  також  висуне  прохання  про  безоплатний захист, тоді слід зазначити таке:  16.4.1 ​​Апеляційна  палата  звільняє  сторону,  яка  не  володіє  необхідними засобами, у  відповідь  на  її  заяву,  від  оплати  судочинних  витрат,  якщо  її  прохання  не  виявляється  безперспективним,  і  забезпечує  стороні  ​захисника​,  якщо  це  виявляється  необхідним  для  захисту  її  прав  (ст.  65  ч.  1  та  2  ​Закону  про  адміністративні  процедури​ у  поєднанні  зі  ст.  39  ч.  2  літ.  b  Закону  про  організацію  правоохоронних  органів, див.  також  ст.  29  ч.  3  ​Конституції  Швейцарської Конфедерації​).  Ця  регулювальна  норма  розрахована  на  фізичних  осіб.  Юридичні  особи  в  принципі  не  мають  права  претензії  на  безоплатне  судове  процесуальне  провадження.  Вони  мають  нести  призначений  вимогами  тягар  наслідків,  обумовлених  правовими  нормами  про  господарські  товариства  та  процедурами  банкрутства,  якщо  вони  є  неплатоспроможними  або  переобтяженими  борговими  зобов'язаннями  (M ​AILLARD​ ,  у  документі:  Коментар  практики  застосування  Закону  про  адміністративні процедури у зазн. місці, ст. 65 н. 7).  Юридична  особа  тільки  в  порядку  винятку  має  право  претендувати  на  безоплатне  судочинство,  коли,  власне, її єдиний  актив є предметом позову і,  коли  крім  неї  інші  учасники  господарської  діяльності  також  не  володіють  фінансовими  засобами.  Поняття  учасників  господарської  діяльності  слід  розуміти  у  широкому  сенсі.  Воно  охоплює  поряд  з  учасниками  товариства  також  органи  юридичної  особи  (Рішення  Федерального  суду ​131  II  306​ E.  5.2.2 с. 327).  16.4.2 ​​Як  указано  вище,  позивач  заявив  у  скарзі,  що  не  володіє  жодним  іншим  майном,  крім  того,  яке  підлягає  арешту  рахунку  в  рамках  швейцарського  провадження  та  в  рамках  процедури  надання  правової  допомоги.  Відповідних  підтверджувальних документів надано не було. Про те, що поряд  із  позивачем  інші  учасники  господарської  діяльності  також  не  володіють  жодними  фінансовими  засобами,  також  не  було  заявлено,  чи,  тим  більш,  відповідно  доведено. У  даній  процедурі  оскарження,  крім  того,  було  виконано передоплату на судові витрати. За цих обставин можливе прохання  про безоплатний захист слід відхилити.  17. ​​Відповідно  до  такого  результату  судового процесу позивач має понести судові  витрати  (стаття  63  ч.  1  ​Закону  про  адміністративні  процедури​ у  поєднанні  зі  статтею  39  ч.  2  літ.  b ​Закону  про  організацію  правоохоронних  органів​ ).  Для  розрахунку  та  нарахування  судових  зборів  є  достатнім  застосування  Регламенту  Федерального  кримінального  суду  від  31  серпня  2010  року  про  витрати,  збори  та  відшкодування  у  Федеральному  кримінальному  провадженні  (Регламент  Федерального  кримінального  суду  про  витрати,  збори  і  відшкодування  у  федеральних  кримінальних  справах; ​Систематичне  зібрання  законодавства  173.713.162)  разом зі статтею 63 ч. 5  ​Закону про  адміністративні  процедури​.  З  урахуванням  усіх  обставин  судовий  збір  у  даному  випадку  нараховується  в  розмірі  3'000  франків  з  урахуванням  уже  виконаної передоплати судових витрат у такому самому розмірі.    Виходячи з цього, Апеляційна палата ухвалила наступне рішення: 1. ​​Прохання про відвід відповідальної особи не задовольняється.  2. ​​Скарга відхиляється в розглянутій частині.  3. ​​Прохання  про  надання  можливості  безоплатного  процесуального  провадження  та  безоплатного  захисту  відхиляється,  якщо воно вже не втратило чинність як  безпредметне.  4. ​​Судовий збір розміром 3'000 швейцарських франків накладається на позивача з  урахуванням виконаної передоплати за судові витрати в тому ж розмірі.  Беллінцона, 5 травня 2017 року Від імені Апеляційної палати   Федерального кримінального суду Головуючий, секретар:   Офіційне вручення - ​адвокату Гансу-Петеру Шааду (Hans-Peter Schaad) - ​Федеральній прокуратурі - ​Департаменту правової допомоги Федерального управління юстиції Пояснення щодо правових апеляційних засобів: Проти  рішень  у сфері міжнародної правової допомоги у кримінальних справах можна протягом десяти  діб  після  повного  виготовлення  документації  у Федеральному суді подавати скаргу до Федерального  суду (Стаття 100 ч. 1  і 2  літ. b Закону про Федеральний суд).  Проти  рішень  у  сфері  міжнародної  правової  допомоги  у  кримінальних  справах  скарга  допускається  тільки  тоді,  коли  рішення  стосується  постачання,  конфіскації,  видачі  предметів  чи  майнових  цінностей  або  передачі  конфіденційної  інформації  та  йдеться  про  випадок,  що  має  особливе  значення  (стаття  84 ч. 1   ​ Закону про Федеральний суд​). Випадок має особливе значення передусім  тоді,  коли  є  підстави  вважати,  що  були  порушені  базові  процесуальні  принципи,  або  судове  провадження в іншій країні має суттєві недоліки (стаття 84 ч. 2  ​Закону про Федеральний суд​).