НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ УКРАі'ни Украіна, 01008, м. Киі'в, вул. М.Грушевського, 5 № (Бик—0 З[ 6 ‚ „1,2 / від «&» 112%” №5- 2018 року конституцтйний суд УКРАЁ-Ш (01033, м. Киі'в, вул. Жилянська, 14) Суб’скти права на конституційне подання '.! Зі— народних депутатів Украіни Уповноважені за дорученням народні депутати Украі'ни: Новинськнй Вадим Владиславович 01008, Украйна, м. Киі'в, вул. Г рушевського, 5 ел. пошта: Ноут/пэті.\/а‹іутп@гасіа.доу.иа Долженков Олександр Валерійович 01008, Украіна, м. Ки'я'в, вул. Грушевського, 5 ел. пошта: ВоіиітепКоу.0!еі‹5ап‹11-@гас1а.воина конститушйнв ПОДАННЯ щодо відповідності Конституціі' Украіни (конституційності) Постанови Верховно'і Ради Украіни «Про підтримку звернення Президента Украіни до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православноі' Церкви в Украіні» від 19 квітня 2018 року №9 241047111 Відповідно до статей 147 і 150 Конституці'і' Украіни, пункту першого частини першоі' статті 7, статей 51 і 52 Закону Украінн «Про Конституційний Суд Украіни» від 13 липня 2017 року №9 213647111 звертаемося до Конституційного Суду Украі'ни з клопотанням про відповідність Конституціі' Украіни (конституційність) Постанови Верховно'і Ради Украіни «Про підтримку звернення Президента Украіни до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православноі' Церкви в Украіні» від 19 квітня 2018 року № 2410—\/Ш («Голос Укрді'ни» від 20,042918 року, № 74) (далі — Постанова). Відповідною Постановою Верховна Рада Украіни, зазначаючи про важливість надання Томосу про автокефалію Православно'і Церкви в Украіні, на основі якого вона зможе посісти належне місце в роцині помісних православних церков, підтримала звернення Президента Украіни до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православноі' Церкви в Украіні (далі — Звернення). Президент Украіни як глава держави Украіна, який представляе і'і громадян, звернувся із проханням до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православній Церкві в Украіні. Президент Украіни у даному Зверненні зазначае, що Томос ще більше укріпить релігійну свободу в Украіні та міжконфесійний мир, посилить права та свободи громадян, піднесе на нові висоти повагу та авторитет Вселенського Патріарха серед украі'нців, сприятиме утвердженню незалежності і самостійності Украіни у духовному вимірі. Однак, суб’екти права на конституційне подання вважають, що підтримка Верховною Радою Украінн такого Звернення до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православно’і Церкви в Украіні навпакн нівелюе релігійну свободу та міжконфесійннй мир в Украіні, порушуе права та свободи громадян, зокрема конституційне право на свободу світогляду і віросповідання та ‹: прямнм втручанням держави у церковні справи. 0тже, зазначена Постанова, якою Верховна Рада Украі'ни підтримала Звернення Президента Украіни до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православна? Церкви в Украіні, не відповідно Конституціі' Украйна (е неконстипогційною), адже порушуе конституційні нриписи та права громадян. На виконання вимог частини третьоі' статті 51 Закону Украінн «Про Конституційний Суд Украіни» від 13 липня 2017 року №9 213647111 наводнмо обгрунтування тверджень щодо відповідності Конституці'і Украінн (конституційності) Постановн. ПРАВОВЕ ОБТРУНТУВАШ—[Я 1. Щодо відповідності статті 35 Констнцді'і' Украінн {констицдійностід Постанова Відповідно до частин першоі-друго'і статті 35 Конституціі' Украіни кожен мае право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включае свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякоі', безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Ю Право на свободу світогляду і віросповідання вкшочае свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякоі', безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігііи’пту діяльність. Світогляд — це система найзагальніпппк уявлень, поглядів, понять щодо світу, який оточуе людей, —— щодо природи, шодини та суспільства в і'х цілісності і взаемозалежності, щодо і'х сутності, походження, закономірностей існування й розвитку. Серцевиною світогляду е філософські погляди. З цього випливае, що світогляд і думка — споріднені категоріі', а тому право на свободу світогляду е, власне, одним із різновидів права на свободу думки. Неодмінною складовою частиною будь-якого світогляду е вірування (оскільки не всі уявлення про оточуючий світ можуть бути у певний час доведені науково). Предметом цих вірувань можуть бути найрізноманітніші явища — як матеріальні, так і ідеальні, як реальні, так і уявні, як колишні, так і сучасні або майбутні. Свобода віровизнання як загальносоціальне (природне) право людини — це можливість людини вільно обирати об’ект свое'і віри і визначати власне внутрішне ставлення до нього. Свобода віросповідання як загальносоціальне (природне) право людини с можливістю людини вчиняти певні діі' або утримуватися від `1'х вчинення, за допомогою чого об’ективуеться '1'1' віровизнання. Отже, свобода віросповідання як загальносоціальне (природне) право людини — це можливість людини вчиняти такі діяння, за допомогою яких приймаються, змінюються та сповідуються релігійні або інші переконання. Така можливість с необхідним складовим елементом свободи особистого самовизначення. Зазначений конституційний припис якраз і утверджуе свободу духовно- ідеологічного самовизначення особи. Найбільш поширеним різновидом реалізаціі' свободи віросповідання с сповідування віри в того чи іншого бога або в інше трансцендентне начало, тобто сповідування певноі' релігіі'. іншим же проявом ціеі' свободи &, навпаки, атеі'зм. Відповідно до сучасних загальних закономірностей розвитку інституту основних прав людини & підстави констатувати такі тенденціі' у здійсненні права на свободу віровизнання: 1) плюралізація вірувань як результат урізноманітнення '1'х об’ектів. Вона відбуваеться внаслідок розвитку людсько'і особистості, збагачення '1'1' духовних потреб, розширення і'і' світогляду, обізнаності, змін уявлень. Ця тенденція чітко простежуеться і в Украіні, про що свідчать конкретно-соціологічні дослідження стану «релігійності» `1"1' населення, зокрема молоді; 2) демонополізація ролі традиційних релігій у визначенні показників моральності, «праведності» способу життя та поведінки особи, життедіяльності об’еднань, груп, спільнот, у встановленні критеріі'в соціально змістовного розмежування «добра» і «зла» за конкретно-історичних умов, обставин; 3) деетнізація віри (зокрема, віри релігійноі'). Особливо яскраво це спостерігаеться у процесах поцшрення нетрадиційних релігій, кількість 3 прихильників яких збільшуеться серед представників різних етносів, серед жителів різних континентів, і Украіна не с винятком у цьому відношенні. Така тенденція не оминае й традиційні релігіі' (наприклад, рух «Свреі' за Христа»). Ось чому дедалі рідше вживаеться поняття «національна релігія» (і відповідно поняття «національна церква»): адже до кожноі’ конфесі'і належать люди різного етнічного походження, і не цілком нормальне явище. Навіть щодо Украіни, де найпоширенішими &, як відомо, релігіі' православна (організаційно представлена кількома «центрами», інституціями) та греко—католицька, не можна —— з цілком очевидних причин — вважати і'х суто національними. У абзаці п’ятому підпункту 2.1. пункту 2 мотивувально'і частини Рішення Конституційного Суду Украінн від 8 вересня 2016 року .№ 6—рп/2016 Конституційний Суд Укра'іНИ зазначив, що право на свободу світогляду і віросповідання разом з іншими фундаментальними правами і свободами @ основою створення та функціонування демократичного суспільства. Всебічне утвердження і забезпечення цих прав і свобод - головний обов’язок Украіни як демократичноі', правовоі' держави. Конституційний Суд Украіни виходить з того, що це право 6 одніею з конституційних гарантій права громадянина на свободу свого світогляду і віросповідання, думки і слова, на вільне вираження своі'х поглядів і переконань, на використання і поширення інформаціі' усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір, права на вільний розвиток своеі' особистості тощо (абзац четвертий пункту 2 мотивувально'і частини Рішення від 19 квітня 2001 року №9 4-рп/2001). В демократичній державі наявність таких прав і свобод е важливим компонентом, який забезпечуе реалізацію правовоі' політики саме при такому політичному режимі. Саме це право дозволяе громадянину обирати, а не підкорятись тому, що вже запроваджено або що визнаеться більшістю. Оскільки в Украіні наявна плюралізація вірувань, то не може бути національно'і репігіі' і Сдиноі' Національноі' Церкви, як зазначаеться у Зверненні Президента Украіни, яке підтримане Постановою Верховноі' Ради Украіни. Таким чином, не можна вважати православну релігію суто національною для Украіни, адже поряд е, наприклад, греко-католицька, римо-католтщька, нетрадиційні релігіі'. Проголошення едштоі' національноі' релігіі' та встановлення Сдиноі' Національноі' Церкви @ порушенням конституційного права громадян на свободу світогляду і віросповідання. Тобто, Постанова не відповідае приписам частини першо'і статті 35 Конституці'і Украінн (@ неконституційною). В усіх вищезазначених тенденціях знаходить прояв закономірне розпшрення права людини на свободу віровизнання і свободу віросповідання — процес, безумовно, прогресивний і гуманістичний. Такий процес цілком відповідае міжнародним принциповим засадам. Так, у статті 18 Загально'і деклараці'і' нрав людини, затвердженоі' Г енеральною Асамблеею ООН 10 грудня 1948 року («Офіційншй Вісник Украіни» від 15.12.2008 року, № 93) зазначаеться, що кожна людина мае право на свободу думки, совісті і релігіі'; це право включае свободу змінювати свою 4 релігію або переконання і свобОДу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, пришодним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальиих обрядів. Статгею 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, затвердженого Г енеральною Асамблеею ООН від 16 грудня 1966 року, ратифікованого Указом ПреЗИДіі' Верховноі' Ради Украінськоі' РСР від 19 жовтня 1973 року встановлено, що кожна людина мае право на свободу думки, совісті і релігіі'. Це право вкшочае свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свобоцу сповідувати свою релігію та переконання як Одноосібно‚ так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у Відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень. Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижуе його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір. Свобода сповідувати релігію або переконання підлягае лише обмежениям, які встановлено законом і які е необхідними для охорони суспільноі' безпеки, порядку, здоров’я і моралі, так само як і основних прав та свобод інших осіб. У статті 9 Конвенці'і про захист прав людини і основоположник свобод, затвердженоі' Радою Свропи від 4 листопада 1950 року та ратифікованоі' Законом Украіни від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі — Свропейська конвенція з прав людини) наголошуеться, що кожен мае право на свободу думки, совісті та релігіі'; це право вкшочае свободу змішовати свою релігію або переконання, а також своболу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійноі' практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Відповідно до частнн першоі-друго'і статті 2 та частини друго'і' статті 4 Деклараціі' про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин, прийнятоі' резолюціею 47/ 135 Генеральноі' Асамблеі' ООН від 18 грудня 1992 року, особи, що належать до національних чи етнічних, релігійних та мовних менпШН (надалі називаються особами, що належать до меншин), мають право користуватися досягненнями своеі' культури, сповідувати свою релігію та відправляти релігійні обряди, а також користуватися своею мовою у приватному житті та публічно, вільно та без втручання чи дискримінаціі' у будь-якій формі. Особи, що належать до меншин, мають право активноі' участі в культурному, релігійному, громадському, економічному та державному житті. Держави вживають заходів для створення сприятливих умов, які дозволять особам, що належать до меншин, виражати своі' особливості та розвивати свою культуру, мову, релігію, традиціі' та звичаі' за винятком тих випадків, коли конкретна діяльність здійснюеться з порушенням національного законодавства та суперечить міжнародним нормам. Здійснення конституційного права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав 1 свобод інших людей. У частині третій статті 35 Конституціі' Украіни зазначаеться, що церква і релігійні організаціі' в Украіні відокремлені від держави, а школа —— від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. Відповідно до статті 5 Закону Украіни «Про свободу совісті та релігійні організаці'і» від 23 квітня 1991 року № 987-ХП (із наступними змінами) (далі — Закон № 987-ХП) в Украіні здійснення державно'і політики щодо релігіі' і церкви належить виключно до відання Украіни. Церква (релігійні організаціі') в Украіні відокремлена від держави. Держава не втручаеться у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансуе діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігіі'. Усі релігіі', віросповідання та релігійні організаціі' е рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень одніеі' релігіі', віросповідання чи релігійно'і організаціі' щодо інших не допускаеться. Релігійні організаціі' не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансовоі' підтримки, не висувають кандидатів до органів державноі' влади, не ведуть агітаціі' або фінансування виборчих кампаній канцидатів до цих органів. Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами. Згідно із частиною першою статті 6 Закону № 987-ХП державна система освіти в Украіні відокремлена від церкви (релігійних організацій), мае світський характер. Доступ до різних видів і рівнів освіти надаеться громадянам незалежне від іх ставлення до релігіі'. Таким чином, Украіна е світською державою. Це не означае, що вона впроваджуе та підтримуе атеі'стичну ідеологію, зацікавлена у ній. Це свідчить лише про те, що держава мае бути нейтрального, безсторонньою щодо будь- яких різновидів віри — як ралігіи'них, так і нерелігійнш; держава мусить чётко окреслити в законодавстві межі свого втручання (впливу, сприяння, протидіі' та ін. ) у сповідання будь-яко? віри, у діяльність релігійних та атеі'стичних організацій, виходячи при цьому виключно із загальнолюдських цінностей і прав людини. Вона не повинна нацавати матеріальноі' підтримки або в іншій формі активно виявляти свою прихильність до будь-яких релігійьшх організацій, а також до організацій атеі'стичного спрямування. Особливе ставлення держави до будь-якоі' релігіі', & також до атеі'стів буде порушенням припису частини третьоі' статті 35 Конституціі' Украінн. Відповідно до принципу дружнього ставлення до міжнародного права практика тлумачення та застосування Конвенціі' Свропейським судом з прав людини мае враховуватися при розгляді справ у порядку конституційного судочинства (абзац третій підпункгу 2.3. пуикгу 2 мотивувальио'і частини Рішення Коиституційного Суду Украіни від 1 червня 2016 року .№ 2-рп/2016). Тому необхідно також звернути увагу на практику Свропейського суду з прав людини щодо захисту права людини на свободу світогляду і віросповідання. Яскравий приклад захисту права людини на віросповідання відображено у справі «Гасан і Чауш проти Болгарі'і». Суть справи полягае в суперечці за лідерство у мусульманській громаді Болгаріі' між '1'1' новим керівником 6 и. Г асаном і його попередником — Недім Генджевом. Спочатку орган державноі' влади — Директорат з питань віросповідання — зареестрував новий статут і нове керівництво, а пізніше примусово виселив головного муфія Гасана з робочого офісу. Після відмови прокуратури захищати його права, а влади — виконувати постанови Верховного суду, п. Гасан 22 січня 1996 року звертаеться до Свропейськоі' комісіі' з прав людини з позовною заявою. У рішенні, ухваленому у Страсбурзі 26 жовтня 2000 року, Свропейський суд 3 прав людини одноголосно постановив, що були допущенні порушення статті 9, яка розглядалась у світлі статті 11, яка передбачае вільне функціонування релігійноі' громади без свавільного втручання держави. Також суд постановив, що п. Гасан не зміг реалізувати свого права на захист від втручання держави у внутрішню діяльність релігійно'і організаціі’, що і спричинило порушення статті 13 Европейськоі' конвенці'і з прав людини. Таке рішення підтверджуе той факт, що релігійне життя с незалежним від державного, органи державно'і влади не мають права самовільно втручатись у діяльність релігіі'ших організацій. Також ця судова ухвала е наглядним прикладом того, що громадянин мае право на захист від втручань держави у внутрішню діяльність релігійних організацій. Позитивна діяльність держави щодо різних конфесій мав бути обмежена: - обліково-реестраційною діяльністю на основі повідомного (заявницького) принципу; - нейтральным арбітруванням у разі виникнення міжконфесійних суперсчок, конфлікгів із майнових та деяких інших неідеологічних питань за умови звернення цих організацій до відповішш юрисдикційних державних органів і беззастережного визнання обов’язковості рішень останніх. Держава мае законодавчо визначити межі діяльності, фізичноі' поведінки (проте аж ніяк не думок, не віри), поза які не можуть виходити прихильники будь-яко'і релігі'і або іншоі', у тому числі ате'істично'і, віри відповідно до міжнародних стандартів цих меж (стаття 29 Загально'і деклараціі' прав людини, затвердженоі' Генеральною Асамблеею ООН 10 грудня 1948 року («Офіційний Вісник Украіни» від 15.12.2008, № 93). Держава повинна також здійснювати контроль за дотриманням цих меж, тобто за дотриманням законності (законів) віруючими всіх конфесій, усіма релігійними й атеі'стичними організаціями, та притягати до юридичноі' відповідальності ті із них, котрі порушили чинне законодавство. Безперечно, розглядуване відокремлення не означае відсутності будь- яких контактів, зв’язків між державою та церквою. Як одне із громадських об’еднань церква входить до складу політично'і системи (організаціі') суспільства і через своі’х офіційних представників може брати участь у політичному житті у тих же формах, які припустимі для будь-яких звичайних (нерелігійъшх) громадських об’еднань, організацій. Томос —- це указ, декрет, окружне послания предстоятеля помісноі' православноі' церкви у деяких важливих питаннях церковного устрою. Шляхом надання томоса деякій частині «материнськоі'» (кіріархальноі') церкви офіційно 7 проголошуеться автономія в управлінні або автокефалія. У томосі використовуеться урочистіший та повніший підпис, ніж в інших патріаршш: указах. Президент Украіни у Зверненні, яке Верховна Рада Украіни підтримала Постановою, прохав Вселенського Патріарха Варфоломія надати Украіні Томос про автокефалію Православній Церкві в Украіні. Надаъшя автокефаліі' Украінській Православній Церкві — це діі' церковноі' і світськоі' влади в Украіні та материнськоі' Константинопольськоі' церкви, спрямовані на створення сдиноі' Помісно'і Православноі' Церкви в Украіні і набутгя нею автокефаліі'. Одним із можливих способів надаъшя автокефаліі' може бути попередне об’еднання православних церков Украіни, а саме УАГЩ, УГЩ КП та частини УПЦ МП і обрання предстоятеля единоі' помісно'і православноі' церкви Украіни. Отже, Звернення Президента Украіни до Вселенського Патріарха Варфоломія щодо надання Томосу про автокефалію Православній Церкві в Украіні, яке підтримала Верховна Рада Украіни 19 квітня 2018 року Постановою, -— е прямим втручанням у церковні справи, адже відповідно до частини третьо'і статті 35 Конституці'і Украіни Церква е відокремленою від держави, а тому питання церковного життя Церква вирішуе самостійно. Украінська Православна Церква, яка мав канонічний зв ’язок зі Вселенським Правослае ’ям, не зверталася до Патріарха Варфоломія з проханням надати автокефалію Православній Церкві в Украіні та не уповноважуеала на це ні Президента Украі'ни, ані депутатів Верховноі Ради Украіни. Подібні діі' держави у церковній сфері могли б бути виправданими лише у випадку, якби Церква в Украіні мала законодавчо закріплений державний статус, як не було в історіі' багатьох держав і досі зберігаеться в окремих державах світу. Однак, оскільки сьогодні Церква в Украіні не мае державного статусу та відокремлена від держави, то й державна влада не мас підстав втручатися у церковні справи. Питання надання церковной“ автокефаліі належать до компетенціі канонічного права, а не до компетенціі державних законів. Автокефалія надаеться Церкві, а не державі, а тому й ініціювати чи просити про цей статус мав Церква, а не держава. Всупереч тому, що Церква та держава в Украіні розділені, влада використовуе питання віри і Церкви як інструмент у своі'й політичній боротьбі. ініціатива влади щодо створення Сдиноі' помісноі' Церкви якраз напередодні президентських виборів - це не піклування про Церкву, а спроби вирішити своі' політичні завдання та політичне втручання у життя мільйонів православних християн в Украіні, підштовхування до новоі' суспільноі' напруги. Томос про автокефалію може бути наданий тільки тоді, коли в краіні @ відповідна церковна едність, коли @ Сдана Церква, немое паралельних юрисдикцій, що мае місце в Украіні, та коли до Патріарха Варфоломія з проханням надати Томос про автокефалію звертаеться Церква, яка мае канонічний зв’язок зі Вселенським Православ ’ям, а не держава. У всіх інших випадках — це порушення конституційного припису щодо відокремленості 8 Церкви від держави та недотримання конституційного права людей на свободу світоадяду і віросповідання. У Заяві Відділу зовнішніх церковная зв’язків Украінська? Православна? Церкви від 21 квітня 2018 року ?. приводу звернення Президента Украіни до Вселенського Патріарха Варфоломія щодо надання Томосу про автокефалію Православній Церкві в Украіні (далі — Заява) вказуеться, що надання автокефаліі' Православній Церкві в Украіні розглядаеться як питання не лише релігіі', але й геополітики; сфера релігійного життя не повинна ставати предметом політичних маиіпуляцій. Не слід змішувати церковні й політичні, а тим більше геополітичні питания. Для Церкви питання автокефаліі' е не політичним, а еклезіологічним, тобто таким, що стосуеться життя й природи Церкви, як Тіла Христового (пор. Сф. 1:22-23). У Заяві наголошуеться, що Украінська Православна Церква завжли виступала і виступае за відновлення церковноі' едності і за сдину Церкву. Однак, запропонований і озвучений владею спосіб досягнення цісі' сдності не відповідае канонічному праву Церкви та суперечить законодавству Украіни. Адже влада просить надати Томос про автокефалію единій церковній структурі, якоі' ще не існуе. Саме тому слід спочатку подолати розкол, відновити церковну едність, і лише після того ставити питання про зміну канонічного статусу единоі' Православноі' Церкви в Украіні. Оскільки без канонічно'і Церкви неможливо мати едину Церкву в Украіні, то с підстави думати, що насправді під приводом створення единоі' Церкви сьогодні приховуються чергові намагання узаконити церковний розкол. Питання можливоі украінсько'і автокефаліі' не може бути вирішенв в односторонньому порядку, оскільки воно не узгоджене зі всіма Православними Церквами. Таким чином, враковуючи все внщевикладене, суб’екти права на конституційне подання вважають, що оспорювана Постанова не відповідае приписам статті 35 Конституці'і Украіни (с неконституційною), оскільки Звернення Президента Украіни, підтримане зазначеною Постановаю, е прямим втручанням держави у церковні справи, крім цього порушуються конституційні права громадян, а саме право на свободу світогляду і віросновідання, адже наголошусгься на створенні Сдвио'і Помісно'і' Церкви в Украіні незважаючи на наявність в державі інших паралельних юрисдикцій. П. о о в' пов' ності частині гій статтіЗКонсти і'і Ук а'іни (констицційності) Постанови В Украіні визнаеться і діе принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституціі' Украіни). Відповідно до частини друго’і статті 8 Конституці'і Украіни Конституція Украіни мае найвищу юридичну силу. Закони та інші 9 нормативно-правові акти приймаються на основі Конституціі' Украі'ни і повинні відповідати і'й. У Рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 Конституційний Суд Украіни зазначив, що верховенство права — це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагае від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за сво'ім змістом мають бути проникнугі передусім ідеями соціально'і справедливості, свободи, рівності тощо. Таким чином, конституційний принцип верховенства права вимагае від органів державно'і влади, суб’ектів владних повноважень, Президента Украіни у сво'ій правотворчій діяльності додержуватись, зокрема, встановлених Конституціею Украіни загальних засад конституційного ладу Украіні та основних прав і свобод людини і громадянина. Враховуючи вищезазначене Обгрунтування щодо невідповідності Постанови статті 35 Конституціі' Украіни, можна констатувати, що при прийнятті ціе'і Постанови порушено принцип частини друго'і статті 8 Конституціі' Украіни, оскільки прийнято нормативно-правовий акт, який суперечать Конституці'і Украіни. БВВУЧН ДО УВЯГН вищенаведене ОбПЭУНТУВЗННЯ. ВВЯЖЯСМО. ЩО Постанова не відповідае положениям, передбаченим ! частині другій статті 8 та статті 35 Конституці'і Украіни (е иеконституційною). На підставі викладеного, керуючнсь статтямн 147 і 150 Коиституці'і Украіни, статтями 7, 51, 52, 75 Закону Украіни «Про Конституційний Суд Украінн» від 13 липня 2017 року .№ 213647111, ПРОСШ/ЕО: 1. Відкрити конституціііне проваджеиня у справі за конституційним поданиям щодо відповідності Конституці'і Украіни (конституційності) Постанови Верховно'і Ради Украіни «Про підтримку звернення Президента Украіни до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православно'і Церкви в Украіні» від 19 квітня 2018 року .№ 2410—У1П. 2. Визиати Постанову Верховно'і Ради Украіни «Про підтримку звернення Президента Украіни до Вселеиського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православно'і Церкви в Украіні» від 19 квітня 2018 року № 2410-Ш1 такою, що не відповідае Конституці'і Украіни (е неконституційиою). 3. Залучити до участі в конституційному провадженні уповноваженого представннка суб’ектів права на конституційне подання за дорученням народного депутата Украіни: Долженкова Олександра Валерійовича. 10 Додатки: 1. Витяг із Конституціі' Украіни від 28.06.1996 року № 254к/960ВР (зі змінами) (Відомості Верховноі' Ради Украіни (ВВР), 1996, № 30, ст. 141) на 2-х арк. 2. Витяг із Закону Украіни «Про Конституційний Суд Украіни» від 13 липня 2017 року № 213641111 (Відомості Верховноі' Ради (ВВР), 2017, № 35, ст.376) на 2-х арк. 3. Постанова Верховноі' Ради Украі'ни «Про підтримку звернення Президента Украіни до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православноі' Церкви в Украіні» від 19 квітня 2018 року № 2410- ЧШ (Голос Украіни від 20.04.2018 — № 4) на 2-х арк. 4. Витяг із Закону Украіни «Про свободу совісті та релігійні організаціі'» від 23 вітня 1991 року № 987-ХП (із наступними змінами) (Відомості Верховноі’ Ради УРСР (ВВР), 1991 , № 25, ст.283) на 2-х арк. 5. Витяг із Загальноі' деклараціі' прав людини, затвердженоі' Генеральною Асамблеею ООН 10.12.1948 року («Офіційний Вісник Украіни» від 15.12.2008, № 93) на 1-му арк. 6. Витяг із Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, затвердженого Генеральною Асамблеею ООН від 16.12.1966 року, ратифікованого Указом Президіі' Верховноі' Ради Украінськоі' РСР від 19.10.1973 року (111113://2а1<оп.гас1а.доу.иа/гас1а/5Ьоиг/995 043) на 1-му арк. 7. Витяг із Конвенціі' про захист прав людини і основоположник свобод, затвердженоі' Радою Свропи від 4 листопада 1950 року та ратифікованоі' Законом Украіни від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР («Офіційний Вісник Украіни» від 16.04.1998 — 1998 р., № 13, / № 32 від 23.08.2006 /, стор. 270) на 1-му арк. 8. Витяг із Деклараціі' про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин, прийнятоі' резолюціею 47/135 Генеральноі' Асамблеі' ООН від 1 8 грудня 1992 року (111112://2а1‹оп.гасіа.воу.ца/гас1а/5Ьош/995 318/ргіт) на 2—х арк. 9. Рішення Конституційного Суду Украіни від 08.09.2016 року № 6-рп/2016 (Офіційний Вісник Украіни від 13.10.2016 — 2016 р., № 79, стор. 94) на 8-ми арк. 10. Рішення Конституційного Суду Украіни від 19.04.2001 року № 4-рп/2001 (Офіційний Вісник Украі'ни від 25.07.2003 — 2003 р., № 28, стор. 109) на 5-ти арк. 11. Рішення Конституційного Суду Украіни від 01.06.2016 року № 2-рп/2016 (Офіційний Вісник Украіни від 29.06.2016 — 2016 р., № 48, стор. 7) на 8—ми арк. 12. Рішення Конституційного Суду Украіни від 02.11.2004 року № 15- рп/2004 (Офіційний Вісник Украіни від 26.11.2004 -— 2004 р., № 45, стор. 41) на 13-ти арк. 13. Рішення у справі «Гасан і Чауш проти Болгаріі'» від 26.10.2000 року (Ьпр://5еагсі1.1іяа2а1(оп.иа/1 ‹10с2.пзі`/1іп1<1/ 8023741111111) на 6-ти арк. 14.3аява Відділу зовнішніх церковних зв’язків Украінськоі' Православноі' Церкви від 21 квітня 2018 року 3 приводу звернення Президента Украіни до Вселенського Патріарха Варфоломія щодо надання Томосу про автокефалію Православній Церкві в Украі'Ні (Ьпр://у2си.сЬигсЬ.иа/2О18/04/21/2ауауа-уісіоі1ц— иоупізішіх-сегКоупіх-иууаикіу-цшаііпв1<оіі-вгауоз1аупоіі—сегКУі-и-ргіуосіи— иуешеппуа-ргеиіоепта-иКгаііпі-сіо-узе1еп51юяо-раггіагха-уагіо1отіуа-31111060- пасіаппуа-гошози-рго-аутоКеГаНуиЛ на 2-х арк. 11 до конституційного подання щодо відповідності Конституціі' Украіни (конституційності) Постанови Верховно'і Ради Украіни «Про підтримку Додаток звернення Президента Украіни до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православно'і Церкви в Украіні» від 19 квітня 2018 року № 241047111 № . . , . Номер Прпзвище, … и та по батьковп . пп посвщчення 1. Балицький Свген Віталійович 284 —— 2. Бахтеева Тетяна Дмитрівна 168 3. Білий Олексій Петрович 164 4. Вілкул Олександр Юрійович 161 5. Воропаев Юрій Миколайович 172 6. Гальченко Андрій Володимирович 247 / \ 7. Гусак Володимир Георгійович 174 8. Добкін Михайло Маркович 162 9. Добкін Дмитро Маркович 376 1 С Долженков Олександр 182 Валерійович 11 Ківалов Сергій Васильович 33% 12 Кісельов Аидрій Миколайович „6 13 Козак Тарас Романович 173 14 Колесніков Дмитро Валерійович 180 15 Королевська Наталія Юріі'вна 167 16 Ларін Сергій Миколайович 165 Мартовицький Артур 17 В 251 олодимирович /%’/са'„а‚гш 4 г;.‚гш/ ш уши,“; Підпис Додаток до конституційного подання щодо відповідності Конституціі' Украіни (конетитуційності) Постанови Верховно'і Ради Украіни «Про підтримку звернення Президента Украіни до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православно'і Церкви в Украіні» від 19 квітня 2018 року № 241047111 [ЁЁ Прізвище, ім’я та по батькові по:?дціёня Підпнс 18 Матвіенков Сергій Анатолійович 263 19 Мирний 1ван Миколайович 177 20 Мірошниченко Юрій Романович 179 21 Мороко Юрій Миколайович 178 22 Нечаев Олександр 1горевич 185 23 Новинський Вадим Владиславович 170 \ 24 Омельянович Денис Сергійович 259 "'-"' 25 Павленко Юрій Олексійович 183 26 Павлов Костянтин Юрійович 246 27 Папіев Михайло Миколайович 181 28 Сажко Сергій Миколайович 265 29 Скорик Микола Леонідович 169 ЗС Солод Юрій Васильович 257 31 Шенцев Дмитро Олексійович 374 32 Шпенов Дмитро Юрійович 252 33 Шурма 1гор Михайлович 186 34 Шуфрич Нестор 1ванович 166 /6'/6а/2‘№245&а&и№4 /ик тогдаді до конституційного подання щодо відповідності Конституці'і' Украіни Додаток (конституційності) Постанови Верховно'і Ради Украіни «Про підтримку звернення Президента Украіни до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православноі' Церкви в Украіні» від 19 квітня 2018 року № 241047111 Ё Прізвище‚ім’ята по батькові "0313$ ня Підпис _ 35 если %),/ли @@@/'ЦФАА/И ‘ , , 36 „Убирает/ща №№:—9 Ёша/Ма «553 37 ЁГЭеЬЁоШ ЁЫЁЗЫЪЁЦ; „ №5 38 ЖИЛ/;& % и; / 511, 39 /; игл/ш" „- ‚глади/‚% Ёдмдёёв; %% 40 (291414 д? Луи/0,9, 5 Дамм„ ЁЁГ ? 41%?699294 № /3 . Ё? №777 42 №№:: тд,-„,“ „Як-о {Са/Ь ‘;; 727 43 диода {моим/9 “(дата:! ?‘9 44 №№ №№ 9% Едут 292 45 %„ш7—0/гд ]щд >33;…,4 % 3” б 46 1№ё№ьиЁы Р Кик—=