ПОСТАНОВА № 13 Пленуму Верховного Суду Украіни від 3 липня 2015 року Про звернення до Конституційного Суду Укра'інн з конституційним поданним щодо відповідності (конституційності) Закону Украіни «Про систему гарантуваиня вкладів фізичних осіб» положениям статті 6, частини першоі' статті 8, частини четвертоі’ статті 13, статей 21, 22, частнн першо‘і, четверто'і, п’ятоі' статті 41 Конституція“ Украінн Обговорившн внесений Головою Верховного Суду Украіни Романюком Я.М. проект конституційного подання щодо відповідності (конституційності) Закону Украіни «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» положениям статті 6, частини першо'і статті 8, частини четвертоі' статті 13, статей 21, 22, частин першоі', четверто'і, п‘ятоі’ статті 41 Конституціі' Украіни, керуючнсь статтею 150 Конституціі' Украіни, статтями 13, 38—41, 93 Закону Украіни «Про Конституційний Суд Украіни», пунктом 5 частини другоі' статті 38, пунктом 5 частини другоі' статті 46 Закону Украіни «Про судоустрій і статус суддів», Пленум Верховного Суду Украіни П08Т3ИОВЛЯСЗ 1. Звернутися до Конституційного Суду Украіни з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) Закону Украіни «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» положениям статті 6, частини першоі' статті 8, частини четвертоі' статті 13, статей 21, 22, частин першоі', четвертоі', п’ятоі’ статті 41 Конституціі' Украіни. 2. Для участі в конституційному провадженні за цим конституційннм поданням уповноважнти суддю Верховного Суду Украінн Гуменюка В.1. та заступннка начальника правового управління -— начальника відділу нормативно-правово'і роботи правового управління Верховного Суду Украіни Берестову 1.Е. Голова Верховного Суду Украінн Я.М. Романюк Секретар Пленуму Верховного Суду Украінн Ю…Л. Сенін ввгховний СУД УКРАЁНИ 01043. м. Кні’в, вул. Пнлнпа Орлнка. 8 Конституційний Суд Украіни конститушйьш ПОДАННЯ щодо відповідності (конституційності) Закону Украіни «Про систему гарантуваиня вкладів фізичних осіб» положениям статті 6, частнни першоі' статті 8, частини четвертоі' статті 13, статей 21, 22, частнн першоі', четвертоі’, п’ято'і статті 41 Коистнтуціі' Украіни 23 лютого 2012 року Верховна Рада Украінн прийняла Закон Укра’іъш № 4452-\П «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» («Голос Украіни», 21.03.2012 № 51) (далі - Закон № 4452-\П)‚ який набрав чинності з 22 вересня 2012 року. , Положениями Закону № 4452-\П змінено підхід до системи гарантування вкладів фізичних осіб. Зокрема, до прийняття Закону № 4452411 регулятори фінансового ринку (Національний банк Украіни, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку та Національна комісія, що здійснюе державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг) мали всі повноваження щодо здійснення нагляду та регулювання діяльності фінансових посередників, які перебувають у сфері і'хнього впливу. З уведенням у дію Закону № 4452411 частина функцій щодо нагляду та регулювання діяльності неплатоспроможних банків, а також повноваження стосовно здійснення ліквідаці'і банків перейшли від Національного банку 2 Украіни до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі —— Фонд). Таким чином, в Украіні з’явився четвертий регулятор ринку фінансових послуг. До Верховного Суду Украіни надійшла ухвала Вищого адміністративного суду Украіни від 2 квітня 2015 року, постановлена за клопотанням Срмоловича Олексанцра Васильевича, Агужен Алли Яківни, Агужена Г еннадія Андрійовича, Ющешса Сергія Олександровича, Мельник Маріі' Василівни, Воронюка Віктора Володимировича у справі № К/800/43574/ 14 про зупинення провадження у справі за позовом Воронюка Віктора Володимировича до Національного банку Украіни про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні діі', стягнення шкоди, а також про звернення до Верховного Суду Украіни для вирішення питання стосовно направления до Конституційного Суду Украіни конституційного подання щодо конституційності Закону № 4452-У1. Зазначена ухвала постановлена на підставі частини п’ятоі' статті 9 Кодексу адміністративного судочинства Украіни у справі за касаційною скаргою осіб, які е вкладниками ПАТ «Банк»Таврика», щодо якого винесено постанову Правління Національного банку Украіни від 20 грудня 2012 року № 548 та віднесено до категоріі' неплатоспроможних і постанову від 20 березня 2013 року № 97 «Про відкликання банківськоі' ліцензіі' та ліквідацію ПАТ «Банк «Таврика». Ці особи порушують питання про неконституційність Закону № 4452—У1. 3 22 вересня 2012 року набрав чинності Закон № 4452411, відповідно до якого функціі' нагляду за банками, яких віднесено до неплатоспроможних, передані від Національного банку Украіни до Фонду. Отже, після того як банк віднесено до категоріі' неплатоспроможних, повне та виняткове право управляти банком і вирішувати всі питання щодо його подальшо'і діяльності мае Фонд. Заявники вказують, що під час укладання договорів з ПАТ «Банк «Таврика» вони не надавали прав Фонду розпоряджатися 'іхніми коштами та не укладали з ним будь-яких угод, за якими він міг бути кредитором на всю суму вкладів. 3 Як видно із мотивувальноі' частини ухвали Вищого адміністративного суду Украіни, на думку колегіі' суддів, попри встановлену мету Закону № 4452-Ч1 —— захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківськоі' системи Украіни, стимулювання залучення коштів у банківську систему Украіни (частина 2 статті 1 Закону № 4452471) — його практичне застосування до неплатоспроможних банків ставить вкладників банку в нерівні умови при відшкодуванні депозитних коштів, допускае застосування різних підходів у зобов’язальних відносинах з кредиторами та позичальниками банку. З метою забезпечення конституційного порядку у сфері функціонування судовоі' влади в Украіні, необхідності дотримання принципів верховенства права, поваги до прав й основних свобод людини, ураховуючи ухвалу Вищого адміністративного суду Украіни, а також обговоривши положення Закону № 4452—Ш, Пленум Верховного Суду Украіни вважас, що Закон № 4452-У1 не відповідае нормам Конституціі' Украіни, що ОбГРУНТОВУСТЬСЯ НИЖЧВНЗВСДСНИМ. 1. Невідповідність Закону № 4452471 статті 6, частині першій статті 8 Конституцй' Украіни. Згідно зі статтею 6 Конституціі' Украіни державна влада в Украіні здійснюсться на засадах і'і’ поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчоі', виконавчоі' та судовоі' влади здійснюють своі' повноваження в установлених ціею Конституцісю межах і відповідно до законів Украіни. із цього приводу Конституційний Суд Украіни зазначив, що «державна влада здійснюеться на засадах і'1' псділу на законодавчу, виконавчу та судову», які урівноважують одна одну системою стримувань і противаг (абзац четвертий пункту 3 мотивувальноі' частини рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002). 4 Поділ державноі' влади е структурною диференціаціею трьох рівнозначних основних функцій держави: законодавчоі', виконавчоі', судовоі'. Він відображае функціональну визначеність кожного з державних органів, передбачае не тільки розмежування і'х повноважень, а й і'х взаемодію, систему взаемних стримувань та противаг, які мають на меті забезпечення і'х співробітництва як единоі' державноі' влади. Принцип поділу державноі' влади набувае сенсу лише за тіеі' умови, коли всі органи державноі’ влади діють у межах единого правового поля. Це означае, що органи законодавчоі', виконавчоі' та судовоі' влади здійснюють своі' повноваження у встановлених Конституціею Украіни межах і відповідно до законів Украіни (частина друга статті 6 Конституціі' Украіни). Органи державноі' влади та органи місцевого самоврядування, і'х посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституціею та законами Украіни (частина друга статті 19 Конституціі' Украіни). Неухильне додержання органами законодавчоі’, виконавчоі' та судовоі' влади Конституціі' та законів Украіни забезпечуе реалізацію принципу поділу влади і & запорукою і'х едності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі (абзац четвертий пункту 4.1. рішення Конституційного Суду Украіни від 1 квітня 2008 року № 4-рп/2008). Пленум Верховного Суду Украіни вважае, що Закон № 4452-\П за своі'м змістом порушуе положення статті 6 Конституціі' Украіни, наділяючи Фонд повноваженнями по суті регулювання банківськоі' діяльності в Украіні, тобто повноваженнями та функціями органу державно'і влади, яким за своею суттю Фонд не &. Забезпечення стабільності грошовоі' одиниці е основною функціею Національного банку Украіни. Рада Національного банку Украіни розробляе основні засади грошово-кредитноі' політики та здійснюе контроль за і'і проведенням (статті 99, 100 Конституціі' Украіни). Відповідно до статті 2 Закону Украіни від 20 травня 1999 року № 679-Х1У «Про Національний банк 5 Украі'ни» Національний банк Украіни е центральним банком Украіни, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функціі’, повноваження і принципи організаціі' якого визначаються Конституціею Украіни, цим Законом та іншими законами Украіни. Згідно із частиною шостою статті 4 Закону Украіни від 7 грудня 2000 року № 2121—Ш «Про банки і банківську діяльність» Національний банк Украіни здійснюе регулювання та банківський наглял відповідно до положень Конституціі' Украіни, цього Закону, Закону Украіни «Про Національний банк Украі'ни», інших законодавчих актів Украіни та нормативно-правових актів Національного банку Украіни. Аналіз зазначених положень законів указуе на особливе становище Національного Банку Украіни як основного органу, наділеного владними повноваженнями у сфері грошово-кредитноі' діяльності нашоі' держави. Водночас Фонд, який е юридичною особою, однак не в органом державноі' влади, наділений тотожними владними повноваженнями у сфері грошово-кредитноі' системи та банківськоі' діяльності. Такі повноваження Фонду визначено статтею 6, розділами И та УШ Закону № 4452-Ш. Фонд виступае суб’ектом, який не підпорядковуеться жодному владному органу чи установі, а лише співпрашое та координуе свою діяльність, зокрема з Національним банком Украіни (розділ 1Х Закону № 4452-\П)‚ фактично здійснюючи функціі' останнього. Викладене дае підстави для висновку, що положениями Закону № 4452-У1 порушуеться принцип поділу державноі' влади, визначений статтею 6 Основного Закону Украіни, і принцип верховенства права, який вимагае, щоб закони та інші нормативно-правові акти приймалися на основі Конституціі' Украіни та повинні відповідати °1'й. Згідно зі статтею 8 Основного Закону Украіни в Украіні визнаеться й діе принцип верховенства права. Конституція Украіни мае найвищу юридичну силу. Норми Конституціі' Украіни с нормами прямоі' діі'. Звернення 6 до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституціі' Украіни гарантуеться. 13 цього приводу Конституційний Суд Украіни зазначив, що «відповідно до частини першоі' статті 8 Конституціі' Украіни в Украіні визнаеться і діе принцип верховенства права. Верховенство права — це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагае від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своі'м змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціально'і справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права в те, що право не обмежуеться лише законодавством як одніею з його форм, а включае й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиціі', звичаі' тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’еднуються якістю, що відповідае ідеологі’і справедливості, ідеі' права, яка значною мірою дістала відображення в Конституціі' Украіни. Таке розуміння права не дав підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, с вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичноі' відповідальності вчиненому правопорушенню» (абзаци другий та третій пункту 4.1 мотивувальноі' частини Рішення Конституційного Суду Украіни від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Зміст та обсяг права осіб на вклади полягае в гарантіі' отримати своі' кошти від банку в передбачений договором термін і на передбачених умовах. Закон № 4452-\П ставить вкладників у нерівні умови. Зокрема, статтею 26 цього Закону визначено, що Фонд відшкодовуе кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення 7 Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшк0дування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів у одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не мае права приймати рішення про зменшення граничноі' суми відшкодування коштів за вкладами. Аналіз положень указаноі' статті дас підстави для висновку, що вкладники отримують своі' кошти за вкладом і гарантовану суму у 200 000 гривень під час діі' тимчасовоі' адміністраціі'. Проте, здійснивши системний аналіз Закону № 4452-\П, висновок щодо безумовного відшкодування гарантованоі' суми спростовуеться, зокрема, положениями статті 36 цього Закону, згідно з пунктом 1 частини п’ято'і та пунктом 1 частини шостоі' якоі' визначено, що під час діі' тимчасовоі' адміністраці'і виплати коштів за вкладами вкладників, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантуеться Фондом. Отже, якщо строк діі' договору банківського вкладу не закінчився на момент введения в дію тимчасово'п' адміністраці'п' в банку (пункт 1 частини п’ятоі' статті 36 Закону № 4452—У1), вкладник не може отримати кошти до проведення Фондом заходів з підготовки задоволення вимог кредиторів, визначенщ статтею 49 Закону № 4452-У1; формування ліквідаційноі' маси банку та реалізаціі' майна банку, що ліквідуеться (статті 50, 51 вказаного Закону), після закінчення діі' тимчасовоі' адміністраціі' банку. У цьому випадку виплата коштів здійснюватиметься відповідно до встановленоі' черговості. Механізм гарантування вкладів фізичних осіб у загальному передбачений статтею 39 Закону № 4452471, згідно із якою протягом 30 днів з дня початку тимчасовоі' адміністраціі' виконавча дирекція Фонду затверджуе план врегулювання, який складаеться відповідно до вимог, установлених актами Фонду. У плані врегулювання на підставі оцінки 8 фінансового й майнового стану банку визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із таких способів: 1) ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, установленому цим Законом; 2) ліквідація банку з відчуженням у процесі ліквідаціі' всіх або частини його активів і зобов’язань на користь приймаючого банку; 3) відчуження всіх або частини активів і зобов’язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківськоі' ліцензіі' неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідаціею; 4) створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов’язань неплатоспроможного банку та подальшою ліквідаціею неплатоспроможного банку; 5) продаж неплатоспроможного банку інвестору. Отже, Фонд, дотримуючись згаданого плану врегулювання, повинен здійснювати заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку для повернення коштів із вкладів фізичним особам - вкладникам у разі визнання банку неплатоспроможним. За таких умов особам, сума вкладів яких перевищуе 200 000 гривень, а також за вкладами, строк діі' банківського договору яких не закінчився до запровадження тимчасовоі' адміністраціі', кошти повертаються лише після здійснення заходів щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку, чим обмежуються (або якщо звернулася юридична особа — навіть скасовуються) і'х права, оскільки право приватноі' власності на вклад де-юре зберігаеться, проте де-факто проведені Фондом процедури можуть бути неефективними, а кошти — так і не повернуті. Частиною першою статті 52 Закону № 4452-\П встановлено черговість і порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів. Кошти‚ одержані в результаті ліквідаціі' та реалізаціі' майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 9 1) зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітноі' плати, що виникли із зобов’язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківськоі' ліцензіі' та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, внзначених цим Законом, у тому числі щодо повернення цільовоі' позики банку, наданоі' протягом здійснення тимчасовоі' адміністраціі' з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостоі' статті 36 цього Закону, та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у пункті 17 частини п’ятоі' статті 12 цього Закону; 4) вимоги вкладників — фізичних осіб у частині, що перевищуе суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку Украіни, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданоі' для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб, платежі яких або платежі на ім’я яких заблоковано (крім фізичних осіб — суб’ектів підприемницькоі' діяльності); 7) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 8) вимоги за субординованим бортом. Аналіз згаданоі' статті дае підстави стверджувати про порушення вказаною черговістю рівності прав і свобод вкладннків. Так, особи, строк діі' договору банківського вкладу яких не закінчився на момент введения тимчасово‘і адміністраціі', а отже, під час '1'1' діі' Фондом не виплачено жодних коштів, належать згідно із зазначеною статтею до пункту 7, тобто фактично до останньоі' черги отримання коштів за вкладами. Аналізуючи питання черговості в ретроспективному аспекті, слід зазначити, що така ситуація склалась унаслідок того, що до 24 липня 2009 року в Украіні була чинною стаття 96 Закону Украіни «Про банки і банківську діяльність», якою було встановлено черговість щодо повернення коштів вкладників при застосуванні ліквідаційноі' процедури банку. 10 У 2009 році таку черговість було змінено шляхом внесення змін до статті 96 Закону Украіни «Про банки ібанківську діяльність». Так, до 2009 року вимоги вкладників займали третю та четверту чергу, а вимоги Фонду — п’яту чергу. Відповідно до статті 96 Закону Украіни від 07 грудня 2000 року «Про банки і банківську діяльність» № 2121-1П у редакціі' від 24 липня 2009 року (внесено зміни Законом Украі'ни від 24 липня 2009 року № 1617—\Л) вимоги Фонду зайняли третю чергу, а вимоги вкладників — фізичних осіб — четверту. Тобто Закон № 4452-\П набрав чинності, а до цього часу гарантування вкладів фізичних осіб регулювалося Законом Украі'ни від 20 вересня 2001 року № 2740-Ш «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» та Законом № 2121-Ш, стаття 96 якого передбачала згадану вище черговість. Разом з тим на противагу Закону № 4452-У1 положениями Закону Украіни № 2740—Ш «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб» та Закону № 2121-1П не передбачалося повноважгнь Фонду щодо здійснення нормативного регдшювання системи гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд приймае нормативно—правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які е обов’язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами), виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснення регулювання діяльності банків, у тому числі накладення адміністративно—господарських санкцій щодо банків, уведення тимчасово'і адміністраціі' банку, ліквідаціі' банку. Такі повноваження здійснювалися Національним банком Украіни згідно із Законом № 2121-Ш у редакці'і до набрання чинності Законом № 4452-\П. 13 набранням чинності Законом № 4452№1 22 вересня 2012 року утратив чинністъ Закон Украіни «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», а також було виключено низку статей Закону Украіни «Про банки і банківську діяльність» № 2121-П1, зокрема статтю 96. Проте положення щ0до черговості, відображені у статті 52 чинного Закону № 4452471, аналогічні статті 96 Закону Украіни «Про банки і банківську діяльність» у 11 редакціі' зі змінами від 24 липня 2009 року : вимоги Фонду -— 3 черга, вимоги вкладників — фізичних осіб у частині, що перевищуе суму, виплачену Фондом — 4. Таким чином, аналіз зазначених статей свідчить про суттеве звуження прав вкладників саме положеннями Закону № 4452471, яким при збереженні встановленоі' попереднім Законом черговості Фонд отримав якісно новий статус і повноваження, у тому числі щодо повернення цільовоі' позики банку, наданоі' протягом здійснення тимчасовоі' адміністраціі' з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостоі' статті 36 цього Закону, та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у пункті 17 частини п’ято'і статті 12 цього Закону тощо. Викладене свідчить про порушення прав вкладників, зокрема 7, 6 та 4 черг, виплати щодо яких взагалі можуть не здійснитися Фондом. Тобто до набрання чинності Законом № 4452-У1 жодній юридичній особі, у тому числі й Фонду, не надавалися повноваження щодо фактичного розпорядження коштами від реалізаці'і майна банків, зокрема й щодо коштів вкладників. Отже, законами Украіни № 2740-111 «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб» та Законом № 2121-Ш, на відміну від діючого Закону № 4452411, не було передбачено засадничих принципів, практична реалізація яких призводила до протиправного позбавлення права власності, гарантованого частиною четвертою статті 41 Конституціі' Украіни. 2. Невідповідність Закону № 4452-П частині четвертій статті 13, статтям 21, 22, частинам першій, четвертій, п’ятій статті 41 Конституціі Укра'іии. Частиною четвертою статті 13 Основного Закону Украіни встановлено, що всі суб’екти права власності е рівними. Конституція Украіни, інше законодавство забезпечують гарантію права приватноі' власності, яке проголошуеться непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності громадян і створених ними недержавних юридичних осіб. 12 Принцип рівності суб’ектів права власності знаходиться у взаемозв’язку з гарантованим статтею 21 Конституціі' Украіни універсальним принципом рівності громадян у своі'й гідності та правах. Права і свободи людини е невідчужуваними та непорушними. Г ромадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Важливим засобом захисту прав і свобод людини е гарантіі', визначені в чинному законодавстві, зокрема, положення щодо недопущения звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 Основного Закону Украіни). «Зміст прав і свобод людини — це умови й засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб і'і' існування й розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означае зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення копа суб’ектів, розміру територіі', часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто і'х кількісноі' характеристики» (абзац 5,6 пункту 4 мотивувальноі' частини рішення Конституційного Суду Украінн від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005). Також Конституційний Суд Украі'ни у своему рішенні від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 у справі про соціальні гарантіі' громадян висловив свою правову позицію про те, що «утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украіни встановила певні соціальні пільги, компенсаціі' і гарантіі', що е складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другоі' статті 6, частини другоі' статті 19, 13 частини першоі' статті 68 Конституціі' Украі'ни вони е загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державноі' влади, місцевого самоврядування, і'х посадовими особами. Невиконання державою своі'х соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підривае принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальноі', правовоі’ держави» (абзац перший пункту 3.2. мотивувальноі' частини цього Рішення). У своему рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет Украіни Конституційъшй Суду Украіни зазначив: «7.1. Одніею з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина е недопущення і'х скасування (частина друга статті 22 Конституціі' Украіни) чи звуження 'іх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 Конституціі' Украіни). Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституціі' Украіни, Конституційний Суд Украіни дав у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), згідно з яким «конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускаеться звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Звуження змісту та обсягу прав і свобод с і'х обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини е умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб '1'1' існування та розвитку. Обсяг прав людини — це і'х сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не с однорідними і загальними». При цьому Конституційний Суд Украіни зазначив, що «загальновизнаним е правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути 14 порушена» (абзац четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальноі' частини )». Волночас Пленум Верховного Суду Украі'ни вважае, що положениями Закону № 4452—\/1, зокрема в частині статусу, повноважень Фонду (які фактично перейняті у Національного банку Украіни у сфері грошово— кредитно'і системи та банківсько'і діяльності), а також визначено'і статтею 52 Закону № 4452-\/1 черговості видачі коштів за вкладами, створюеться ситуація, за яко'і громадяни та інші суб’екти — вкладники протиправно позбавляються права власності на вклад, що зумовлюе необхідність визнання Закону № 4452471 неконстнтуційним в цілому. Конституція Украіни внзначае, що кожен мае право володіти, користуватися та розпоряджатися своею власністю, результатами свое'і інтелектуально'і, творчо'і діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватноі' власності е непорушним. Примусове відчуження об’ектів права приватно'і власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільно'і необхідності, на підставі і в порядку, встановлення законом, та за умови попереднього і повного відшкодування 'іх вартості. Примусове відчуження таких об’ектів з наступним повним відшкодуванням і'х вартості допускаеться лише в умовах военного чи надзвичайного стану (частини перша, четверта, п’ята статті 41 Основного Закону Украіни). Право власності с одним із основоположник прав як для приватних осіб, так і для суспільства в цілому. Конституційні засади права власності — такі, як принципові положення щодо непорушності права власності, рівності усіх власників перед законом, а також зазначення на те, що власність зобов’язуе, покладені в основу регулювання цивільних відносин як основних засад цивільного законодавства. Конституційннй принцип непорушності права власності проявляеться насамперед як засада впевненості власника в незмінності того становища (забезпечення його прав), у якому він перебувае і яке йому гарантовано 15 державою з усім комплексом відповідних засобів, які остання для цього застосовуе. Дотримання прав вкладників банків передусім проявляеться в поверненні всіеі' суми вкладу та процентів на неі' або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 Цивільного кодексу Украіни). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантіею забезпечення прав вкладників, як уже було зазначено в першому розділі конституційного подання, ‹: етапне відшкодування суми за вкладом 1) суми вкладу в розмірі, що не перевищуе гарантовану суму Фондом; 2) у частині, що перевищуе суму, виплачену Фондом. Водночас у разі відсутності коштів після здійснення Фондом повноважень, передбачених розділами УП та ЧШ Закону № 4452411, особи, які мали вклад у банку в сумі, що перевищувала розмір 200 000 грн, його не отримують, так як і проценти за вкладами, шо за своею сутгю е позбавленням і'х права власності на частку власного майна у виді вкладу. При цьому у випадках, коли особою укладено строковий договір банківського вкладу і строк його ді'і не закінчився на момент уведення тимчасово'і адміністраціі', під час і'і діі' Фондом кошти вкладнику не виплачуються згідно з пунктом 1 частини п’ятоі' статті 36 Закону № 4452-\/1‚ що на практиці призводить до протиправного позбавлення права власності особи на майна у виді втрати вкладу в цілому. Це суперечить частині четвертій статті 41 Конституці'і Украіни та призводить до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенціі' про захист прав людини і основоположник свобод 1950 року, відповідно до яко'і кожна фізична або юридична особа мае право мирно володіти сво'ім майном. Ніхто не може бути позбавлений своеі' власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. 16 Таким чином, Пленум Верховного Суду Украіни наголошуе на тому, що Закон № 4452—\/[, виходячи із системного аналізу його положень та практики застосування, мае бути визнаний таким, що не відповідае Конституціі' Украіни (& неконституційним). На підставі викладеного, керуючись статтями 150 та 152 Конституціі' Украіни, статтями 13, 39, 40 і 70 Закону Украіни «Про Конституційний Суд Украіни», ПРОСИМО: 1. Відкрити провадження за конституційним поданням Верховного Суду Украіни щодо відповідності Конституціі' Украіни (конституційності) Закону Украіни «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 2. Перевірити на предмет відповідності вимогам статті 6, частини першоі' статті 8, частини четвертоі' статті 13, статей 21, 22, частин першо'і', четвертоі', п’ято'і статті 41 Конституціі' Украіни положення Закону Украіни Від 23 лютого 2012 року «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» («Голос Украіни», 21.03 ‚2012 № 51) та визнати його таким, що не відповідае Конституці'і Украіни (е неконституційним). 3. Визнати провадження за цим конституційним поданням невідкладним і розглянути його в межах місячного строку, визначеного в частині другій статті 57 Закону Украіни «Про Конституційний Суд Украіни». У конституційному провадженні за цим поданням уповноважуеться Г уменюк Василь 1ванович — суддя Верховного Суду Украіни, а також Берестова 1рина Еріі'вна, заступник начальника правового управління — начальник відділу нормативно - правовоі' роботи Верховного Суду Украіни (044 288 97 33). 17 Конституційне подання й додатки подаються в 3—х примірниках. Додатки: 1. Копія постанови Пленуму Верховного Суду Украі'ни від 3 липня 2015 року № 13 «Про звернення до Конституційного Суду Украіни з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) Закону Украіни «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» положенням статті 6, частини першоі’ статті 8, частини четвертоі' статті 13, статей 21, 22, частин першоі', четвертоі', п’ятоі' статті 41 Конституціі' Украіни». 2. Конституція Украіни від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР (витяг). 3. Рішення Конституційного Суду Украіни від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента Украіни щодо офіційного тлумачення положень частин другоі', третьоі' статті 124 Конституціі' Украіни (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб). 4. Рішення Конституційного Суду Украіни від 1 квітня 2008 року № 4-рп/2008 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів Украіни щодо відповідності Конституціі' Украіни (конституційності) положень частин другоі', третьоі', четвертоі' статті 219 Регламенту Верховноі' Ради Украіни (справа про Регламент Верховноі' Ради Украіни). 5. Рішення Конституційного Суду Украіни від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду Украіни щодо відповідності Конституціі' Украіни (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу Украіни (справа про призначення судом більш м’якого покарання). 6. Рішення Конституційного Суду Украіни від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду Украіни та 50 народних депутатів Украіни щодо відповідності Конституціі' Украіни (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу ХУ «Прикінцеві положення» Закону Украіни «Про 18 загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та офіційного тлумачення положення частини третьоі' статті 11 Закону Украі'ни «Про статус суддів» (справа про рівень пенсіі' і щомісячного довічного грошового утримання). 7. Рішення Конституційного Суду Украіни від 9 липня 2007 року № 6—рп/2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів Украіни щ0до відповідності Конституціі' Украі’ни (конституційності) положень статей 29, 36, частини другоі' статті 56, частини другоі' статті 62, частини першоі' статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону Украіни «Про Державний бюджет Украіни на 2007 рік» (справа про соціальні гарантіі' громадян). 8. Рішення Конституційного Суду Украі'ни від 22 травня 2008 року № 10—рп/2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду Украіни щодо відповідності Конституціі' Украіни (конституційності) окремих положень статті 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу П, пункту 3 розділу Ш Закону Украіни «Про Державний бюджет Украіни на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів Украіни» і 101 наролного депутата Украіни щодо відповідності Конституціі' Украіни (конституційності) положень статті 67 розділу 1, пунктів 1—4, 6—22, 24—100 розділу П Закону Украіни «Про Державний бюджет Украіни на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів Украіни» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет Украіни). 9. Цивільний кодекс Украіни від 16 січня 2003 року № 43 5—1У (витяг). 10 Закон Украіни від 23 лютого 2012 року № 4452-Ч1 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 11. Закон Украіни від 20 травня 1999 року № 679-Х1У «Про Національний банк Украіни» (витяг). 12. Закон Украіни від 7 грудня 2000 року № 2121-Ш «Про банки і банківську діяльність» (витяг). 19 13. Перший протокол до Конвенці'і про захист прав людини і основоположник свобод від 20 березня 1952 року (витяг). 14. Копія ухвали Вищого адміністративного суду Украіни від 2 квітня 2015 року в справі № К/800/43574/ 14. Голова Верховного Суду Украіни Я.М. Романюк